За наказом президента військові та поліція у Києві почали спорожняти свої склади й видавати автомати місцевим жителям. Метою було підготувати столицю до партизанської війни. До того ж командири боялися, що арсенал потрапить до рук ворога.
— Якби ми не роздали зброю, — пояснював міністр внутрішніх справ Денис Монастирський, — росіяни швидко б нею заволоділи.
Дійсно, один склад у північному передмісті Києва спорожнів, коли до його території підійшли російські війська.
В іншій частині міста, приблизно за три кілометри від Банкової, з подвір’я Міністерства оборони й Генерального штабу здіймалися клуби диму від вогнищ. Вище командування надало наказ знищити секретні документи, які зберігалися в штаб-квартирі — комплексі неокласичних будівель, пофарбованих у ніжно-блакитний колір. Єдиним способом позбутися такої кількості тек за лічені години було їх спалити[32]. Однак для цього не підготували ні засобів, ані планів. Керівництво не очікувало, що у перший же день вторгнення росіяни кинуться просто на Київ. Тепер начальству спало на думку, що їхні кабінети разом з паперами та архівами може захопити ворог. Повсюдно у комплексі групи чиновників з солдатами почали вивантажувати документи із шаф, складати у коробки та зносити їх на подвір’я, де просто на землі розпалювали багаття. Решту дня крізь вікна міністерства просочувався дим, а довкола будівель осіннім листям кружляв попіл, на поодиноких недопалених шматках досі виднілися бліді рядки секретного тексту.
Тим часом міністр оборони Олексій Резніков[33] роз’їжджав містом разом зі своїми охоронцями, підтримуючи постійний зв’язок з Офісом Президента.
— З міркувань безпеки я не міг залишатися на одному місці, — розповідав мені Резніков. — У Києві діяли ДРГ, диверсійно-розвідувальні групи. Ми всі це розуміли.
Такі групи, як вважалося, були таємними агентами ворога й складалися з російських спецпризначенців та місцевих колаборантів. Вони, на думку Зеленського та його уряду, прибували до Києва заздалегідь, вивчали цілі, готували по всьому місту схованки зі зброєю.
— Уже рік тому ці люди винаймали квартири у різних місцях, орендували будинки, — казав Зеленський. — Були готові розпочати роботу як окупанти.
По обіді у день вторгнення Зеленському з різних джерел почали надходити повідомлення про дії диверсійних груп, від чого складалося враження, ніби ворог уже в столиці та наближається. Це й могло бути їхньою метою, припускає Резніков. Якщо не вбити чи полонити Зеленського, то викликати в нього паніку й змусити тікати.
— Тактикою росіян було виштовхати президента з Києва, — говорив Резніков. — Випробовували нас на міцність.
Якоїсь миті північний фасад Генерального штабу прошила черга з куль, на паркетну підлогу посипалися друзки скла з вікон. Вогонь, схоже, вели з житлового комплексу, з веж Мангеттен-Сіті, трійки напівзведених хмарочосів з іншого боку залізничних колій. Вежі тоді не мали охорони. Будь-хто міг зайти на будівельний майданчик, видертися сходами на верхні поверхи та знайти для снайпера чи автоматника зручне місце з прекрасною видимістю на Міністерство оборони. З першими пострілами працівники в будівлі поховалися за столами та стінами. Дехто схопив автомат Калашникова, почав відстрілюватися в бік хмарочосів.
— Я їм кричала: хоч вікна відчиніть! — згадує одна зі співробітниць, Людмила Долгоновська; вона переживала через лютневий вітер, що задував крізь розбиті шибки.
Якийсь час над міністерським футбольним полем свистіли кулі. На лінії вогню опинився офіс Міністерства інфраструктури на проспекті Перемоги[34]. Туди влучило кілька випадкових куль, розбило вікна на четвертому й п’ятому поверсі. Ніхто не постраждав. Пізніше українські силовики обшукали вежі Мангеттен-Сіті та не знайшли жодних слідів російських диверсантів або їхніх вогневих позицій. Утім, інцидент посилив загальну параною в Києві.
Увесь день в соціальних мережах з’являлися новини про перестрілки з російськими силовиками поблизу середмістя. Одне повідомлення стверджувало, що бойовик-одинак відкрив вогонь по солдатах перед станцією метро. Інше — що на підступах до центру постріляли на решето вантажівку з диверсантами. Хоч ці випадки на той час було неможливо підтвердити, а надто розслідувати, президентські охоронці не мали наміру ризикувати. Так само як і військові. На світанку другого дня вторгнення Збройні сили України на своїй сторінці у фейсбуці оповістили мешканців Києва, що ворожі формування вже в столиці. «Робіть „коктейлі Молотова“, — наказували в заяві. — Знищуйте окупантів!»
32
Про спалення секретних документів у дворі Міністерства оборони мені розповіли два співробітника Генерального штабу, які були свідками події; один з них показав мені фотографії згарищ. Ці та інші посадовці також розповіли про постріли по комплексу Міністерства оборони з веж Мангеттен-Сіті. Під час візиту на місце події я побачив пошкодження, що відповідають їхнім розповідям, зокрема, й в розташованому поруч Міністерстві інфраструктури.
33
Олексій Резніков обіймав посаду міністра оборони України з 4 листопада 2021 року до 5 вересня 2023 року.