До полудня, приблизно за сім годин після вторгнення, початкове потрясіння Зеленського зменшилося, і він чітко зрозумів, чого саме вимагатиме його роль у воєнний час. Недовга політична кар’єра майже ніяк не підготувала президента до цієї миті, зате навички актора були в пригоді. Зеленський добре адаптувався, умів не втрачати самовладання під прискіпливим поглядом великої авдиторії. Тепер, збагнув він, його авдиторія — це більшість світу, ціла Україна, усі, кого знає чи колись зустріне. Зеленський усвідомлював: якщо піддасться паніці та віддасть столицю росіянам, сором переслідуватиме його решту життя; і страх такої ганьби переважував страх бути вбитим чи захопленим під час захисту своєї держави. Зеленський пам’ятає, як увесь той день подумки себе підбадьорював: «На тебе дивляться. Ти символ. Поводься так, як має поводитися глава держави».
День тягнувся далі, і помічники Зеленського спостерігали, як поступово твердішала й міцніла його постать. Тон став різким, президент почав сипати наказами — як з бункера, так і зі свого офісу на четвертому поверсі. Більшість рішень не спиралися ні на досвід, ані на планування. Тоді Зеленський ще не мав у своєму арсеналі таких інструментів, але не переймався. Його стрибок зі світу комедії у президентство був би неможливим без навички випромінювати впевненість навіть коли її бракувало. Тепер це вміння запрацювало на повну потужність, і Зеленський, за висловом його помічника, перетворився на «генератор ідей».
— Росіянам не пощастило в багатьох аспектах, — казав Михайло Подоляк, який супроводжував Зеленського весь день. — Оце був один з них.
Атакуючи Україну з багатьох напрямків, вони розраховували перевантажити систему управління в Києві великим обсягом загроз, які потребували негайного реагування одночасно, і зламати її в такий спосіб. Будь-яка затримка з боку влади — навіть пауза з метою оцінити можливості країни — залишила б посадовців на передовій напризволяще та в багатьох випадках змусила їх утекти. Однак жодних заминок не було, адже Офіс Президента швидко почав віддавати команди. Деякі пізніше матимуть трагічні наслідки — скажімо, розпорядження Зеленського видавати автомат мало не кожному дорослому, що має українській паспорт і вказівний палець. Надлишок зброї скоро перетворив деякі райони Києва на тир.
Утім, в перші години повномасштабної війни, коли на кону стояло виживання України як держави, Зеленський не мав часу зважувати ризики й аналізувати дані та не потребував спонукань: роздавав навсібіч вказівки, за звичаєм приправлені лихослів’ям. В результаті, за словами Подоляка, «люди на всіх щаблях ієрархії не мали часу сумніватися у власних діях». Під час перших дистанційних нарад з губернаторами дехто з них мав вкрай наляканий вигляд, вони ніби заклякли, не здатні відповісти чи навіть зрозуміти запитання, що ставив Зеленський про ситуацію в області. Звинувачувати їх було важко. Росіяни наступали й за лічені години могли захопити кілька із цих областей; губернаторам довелося зважувати, чи мають вони шанс вижити, якщо не втечуть або не погодяться співпрацювати із загарбниками. Побачивши це, Зеленський видав тверді, хоча й дещо туманні директиви: залишатися на посту, координувати дії з військовими та реагувати на потреби громадськості.
— Це заспокоїло людей, — згадує Подоляк. — Вони перестали думати й почали працювати[35].
Невдовзі після наради Зеленському почали надходити доповіді про російський повітряний десант на околицях Києва, приблизно у сорока кілометрах на північний захід від Офісу Президента. Він здогадався про ціль — важливий аеропорт у Гостомелі. Кілька тижнів тому Зеленського про це попереджало ЦРУ, яке вважало Гостомельський аеропорт одним зі слабких місць України. Вільям Бернс, директор ЦРУ, відвідав Київ у середині січня, привіз найсвіжіші американські розвідувальні дані щодо воєнних планів Путіна і пояснив російську стратегію: висадити в Гостомелі війська — стільки, щоб вистачило захопити Київ[36]. Тоді Зеленського це не переконало. На його думку, запланованого росіянами війська не вистачило б для окупації міста, де мешкало чотири мільйони. Зеленський очікував, що велика кількість громадян повстане й чинитиме опір. До того ж розвіддані США видавалися йому суперечливими. Вони детально описували один із задумів Росії — напевно, найагресивніший, але не найімовірніший. Путін сам називав Київ «матєрью городов рускіх», колискою цивілізації, яку він нібито захищає. Лише божевілля спонукало б Путіна напасти на це місто, скинути бомби на його церкви, поневолити його народ. Під час їхньої взаємодії протягом останніх років — телефонних розмов, самітів, мирних переговорів — Путін уявлявся Зеленському холодним і обачним, злостивим і ображеним, але не душевно хворим, не схильним до геноциду.
35
Зрештою, дезертирство серед обласних керівників траплялося набагато рідше за де чиї очікування. Частина тих, хто мав найтісніші історичні зв’язки та прихильність до Москви — як-от мер Харкова, розташованого біля російського кордону, — виявилися найзапеклішими захисниками України.
36
Деталі поїздки директора ЦРУ Вільяма Бернса до Києва у січні 2022 року широко висвітлювали американські медіа, зокрема Washington Post, Wall Street Journal та CNN.