— Жодної передвиборчої агітації, — зі сміхом повідомив Зеленський публіці та підморгнув. — Просто концерт. Усе по-чесному. До того ж ви, друзі, за нього заплатили.
Перш ніж зробити паузу і дати час усвідомити всю дивність ситуації, він додав:
— Нічого такого світ ще не бачив.
Натовп вважав це неймовірно смішним. Комік чи кандидат — не мало значення. Схоже, його любили в будь-якій ролі. Після шоу він провів із шанувальниками майже годину: фотографувався з ними, приймав букети. Вигляд мав стомлений, але щасливий, і коли один з помічників нас познайомив, тривога вже зникла з обличчя Зеленського. Пізніше його друзі розповідали мені про його залежність від оплесків, від поклоніння. Він щойно отримав чергову порцію насолоди, і це проявлялося у невимушеній усмішці, у розслаблених плечах.
— Коли виходжу на сцену, я отримую два відчуття, — якось поділився Зеленський. — Спершу — страх, а потім, коли ти подолав цей страх, приходить задоволення. Саме тому мене завжди туди тягнуло[2].
Усе своє життя Зеленський гнався за цим відчуттям, відтоді як підлітком почав грати комедії, і я дивувався — як тепер він кине все, що створив?
У політиці трапляються хвилини тріумфу, однак реакція, яку Зеленський звик отримувати від натовпу на виступах, від солдатів, що їх він їздив розважати на передову, від журналістів, які запрошували коміка на ранкові шоу обговорювати його фільми, — ніщо з цього не супроводжуватиме Зеленського на президентській посаді. У його житті от-от значно поменшає веселощів і значно побільшає складнощів. Він більше не буде кінозіркою. Хоч би як Зеленський опирався метаморфозам, ця робота рано чи пізно оберне його на того, кого він, за його твердженням, зневажає: політичного діяча.
Спочатку засоби масової інформації розпитуватимуть його, потім — критикуватимуть. Будуть хибні кроки та скандали, бюджети, які треба зводити, і зброя, яку треба добувати. Найгірше — буде війна, у якій треба битися. На початку 2019 року, коли Зеленський запустив передвиборчу кампанію, Україна вже п’ять років воювала з Росією за контроль над своїми східними територіями. Майже щотижня з поля бою поверталися в труні загиблі солдати. На той час, коли Зеленський прийшов у політику, було вбито вже понад 10 000 людей. Він дійсно хоче цю роботу? Чи готовий до неї бодай трохи? Навіть якщо так, навіщо йому відмовлятися від життя актора і віддалятися від дорогих людей — дружини, друзів, бізнесу, який будували разом? Прагне влади? Йому нудно?
У той вечір він не мав ані влучних, ані переконливих відповідей на ці запитання. Після шоу ми пішли до його гримерної поговорити. Зупинившись перед підсвітленим «голлівудським» дзеркалом, Зеленський кинув швидкий погляд на своє відображення. Ліворуч на стійці для костюмів висіли випрасувані смокінги; вони займали більшу частину кімнати, не залишивши нам місця, щоб сісти. Тож він сперся на туалетний столик і відповів на моє запитання своїм:
— Вони всі сноби, чи як? — зронив, маючи на увазі світових лідерів. — Веселих там немає?
Це скидалося на жарт, але Зеленський наполягав, що говорить серйозно. Він зустрічатиметься лише з веселими лідерами, а до решти відправлятиме «професіоналів».
— Я не хочу змінювати своє життя. Не хочу ставати політкоректним. Це не моє.
Можливо, то була пиха, а можливо, Зеленський не усвідомлював, чого вимагатиме нова посада. Він, схоже, вірив, що керівництво країною не потребуватиме від нього змін. Життя шоумена навчило Зеленського всього, що знадобиться для виконання ролі президента, і він планував залишитися тим, ким став завдяки досвіду. Пояснював:
— Втратиш себе — і потонеш у болоті.
Година була пізня. Зеленський видавався виснаженим, і на нього чекали на вечірці друзі. Перш ніж попрощатися, я запитав про погрози замінувати залу. Що він про це думає?
— Ну ось і відповідь на ваше перше запитання, — кивнув Зеленський, маючи на увазі запитання про мотиви балотуватися в президенти.
Політична еліта Києва, за його словами, перетворилася на купку телефонних бешкетників і хуліганів. Вони здатні за кілька років повністю зруйнувати економіку. Безглузда війна на сході знекровлює Україну. Він ще деякий час розповідав, з жартами й метафорами, про необхідність врятувати Україну від теперішніх лідерів, описував їх як загрозу всьому, що створив за життя.
— Якби я не висунув своєї кандидатури, усе це могло б невдовзі зникнути. — Зеленський махнув у бік дзеркала і стійки для костюмів. — В одну мить, — додав. — Раз, і зникло.
Того вечора — і в наступні місяці — я й гадки не мав, що колись напишу про Зеленського книгу. Тепер очевидно, що наша зустріч у Палаці «Україна» відчинила до цього двері. Тоді команда Зеленського вперше пустила мене за лаштунки та до його оточення. Після перемоги Зеленського на виборах я продовжував висвітлювати роботу його адміністрації для американського видання Time. Стежив за тим, як він намагається керувати державою, налагоджувати відносини з Білим домом Дональда Трампа і домовлятися про довготривалий мир з Росією Володимира Путіна. Стежив за Зеленським, коли його перемовини з Путіним зазнали невдачі, а росіяни почали готувати повномасштабне вторгнення, — і тримався якнайближче, коли вторгнення сталося.
2
Зеленський сказав це в одній із серій документального серіалу виробництва його студії «Квартал 95». Серіал під назвою «Квартал і його команда» опублікували на ютубі 12 жовтня 2014 року.