— Щось було в нього з арифметикою, — ділився пізніше батько Зеленського. — І я його трохи побив, це було один раз у житті. Через три-чотири дні він розв’язав усі задачі[51].
Однак Зеленський-старший шкодував, що підняв руку на сина. Це жодним чином не змінило б його амбіцій.
Зеленський був продуктом доби змін. Надто юний, він, на відміну від своїх батьків, не сприймав Радянський Союз як застійну репресивну геронтократію. Мав лише вісім років, коли у 1987-му повернувся разом з мамою до радянської України. Ґрунт до розпаду імперії, що станеться чотири роки по тому, уже було підготовлено. Москва збанкрутіла; її грандіозний експеримент із соціалізму зазнав невдачі. Михайло Горбачов, вимушений реформатор з м’якою південною вимовою, перебував на посаді генерального секретаря Комуністичної партії два роки, і його спроби реформувати систему, не зруйнувавши її, були у розпалі. Навіть дитина у віці Зеленського не могла не помітити змін. Він помічав — на порожніх полицях крамниць, у безконечних чергах за найнеобхіднішими товарами, як-от ковбасою чи туалетним папером. І бачив — ясно як день — по телевізору.
Наприкінці 1980-х цензура на радянському телебаченні стала значно поблажливішою, відображаючи загальне прагнення горбачовських часів до послаблення контролю держави над засобами масової інформації. Однією з найпопулярніших телевізійних передач був КВК, що розшифровується як «Клуб веселих і кмітливих». Це — комедійне шоу, але геть не таке, до яких звикли мешканці США і Європи. Не стендап Річарда Прайора та Едді Мерфі. Ніякого мінімалізму, ніяких самотніх циніків з мікрофоном і темами-табу.
КВК радше нагадував спортивну лігу для молодих комедіантів. У ній змагалися команди, часто студентські: грали короткі сценки та імпровізували перед журі, яке наприкінці концерту обирало найсмішнішу команду. У середині 1990-х майже кожен університет і багато старших шкіл російськомовного світу мали принаймні одну команду КВК. Великі міста налічували десять і більше команд, усі мірялися силами на місцевих конкурсах і змагалися за місце у чемпіонській лізі. Матеріал зазвичай був недолугий, з примітивними жартами й дотепами. Від команд також очікували співів і танців. Утім, попри його простакуватість, дивитися КВК було весело. Зеленський з друзями неабияк захопилися.
Майже всі вони вчилися у школі № 95, у кварталі від центрального криворізького базару і неподалік від університету, де батько Зеленського був професором. На перервах і після уроків друзі репетирували, пародіювали комедійні номери з професійної ліги, які дивилися по телевізору.
— Ми це все любили, КВК, гумор, грали просто для душі, задля сміху, — розповідав Вадим Переверзев, який познайомився із Зеленським на уроках англійської у сьомому класі.
Головні конкурси КВК у Москві до того ж пропонували квиток до зіркового світу, набагато доступнішого за Голлівуд і набагато веселішого за професійне майбутнє в їхньому безнадійному місті.
— Кривий Ріг був місцем суворим, пролетарським, з нього хотілося вирватися, — ділився зі мною спогадами Переверзєв. — Гадаю, то була наша найсильніша мотивація.
Аматорські виступи друзів у шкільному класі невдовзі привернули увагу місцевої комедійної команди зі студентського театру. Один зі студентів, Олександр Пікалов — красень з заразливою посмішкою та ямочками на щоках — прийшов до 95-ї школи подивитися на таланти. Потрапив на репетицію, де Зеленський грав яєшню; для імітації жовтка йому щось запхали під сорочку[52]. На Пікалова сценка справила враження, і незабаром хлопці почали грати разом. Пікалов, двома роками старший і вже студент, познайомив Зеленського з кількома корифеями місцевої комедійної сцени, зокрема, з братами Шефірами, Борисом і Сергієм, обом на той час було близько тридцяти. Вони розгледіли потенціал Зеленського — і на все життя стали йому друзями, наставниками, продюсерами, а зрештою й політичними радниками.
Серед свого оточення у 1990-х компанія Зеленського виділялася від самого початку. Хулігани та бігуни одягали до школи спортивні штани й шкіряні куртки, а Зеленський з друзями мали ретро-вигляд у стилі 50-х: вільні картаті піджаки й краватки у горошок, класичні штани з шлейками, відпрасовані білі сорочки, довге волосся, загладжене назад і щедро змащене гелем. Зеленський носив кільце у вусі. По радіо вже крутили «Нірвану», а компанія Зеленського співала «Бітлз» і слухала старий добрий рок-н-рол. Вони вважали це своєрідною формою бунту — їхньою власною формою. Ніхто в місті так не поводився, і це не завжди минало добре.
51
Інтерв’ю Олександра Зеленського українському телеканалу ТСН, показане в сюжеті ТСН про Зеленського у день його інавгурації, 20 травня 2019 року.
52
Олександр Пікалов згадував про свою першу зустріч із Зеленським в інтерв’ю у документальній програмі «Позаочі», яка вийшла на українському телеканалі «Інтер» 2011 року.