— КВК був їхньою імперією, — казав мені Переверзєв. — Їхнім шоу.
Зеленського з командою Пан спочатку уподобав, допустив до найбільшої в Москві сцени, дозволив відчути дещицю слави. Однак за його увагу змагалися сотні інших команд, і конкуренція серед них була жорстокою.
— Там усі жили в постійній емоційній напрузі, — розповідала мені Олена Зеленська. — Нам усякчас радили знати своє місце. Скільки виступали у Москві, завжди чули: «Пам’ятайте, звідки ви приїхали. Учіться тримати мікрофон. Це центральне телебачення. Не забувайте, як вам пощастило». Так жили всі команди, хоча московським щастило більше. Їх любили.
У вищій лізі КВК Зеленський зіткнувся з проявами російського шовінізму, який через двадцять років виллється у набагато потворнішій формі під час російського вторгнення в Україну. Як висловилася у нашій розмові про лігу КВК Олена, «до тих, хто не з Москви, завжди ставилися як до холопів».[58] Неофіційна ієрархія відповідала баченню Москви себе як імперської столиці.
— Звісно ж, команди з України стояли в цій ієрархії набагато нижче усіх російських міст. Там могли, скажімо, змиритися з Рязанню, але якийсь Кривий Ріг — то інша річ. Вони його навіть на мапі не бачили. Тож ми постійно мусили доводити свою спроможність.
Неписані правила ліги відображали роль, яку КВК відігравав у російськомовному світі. На руїнах Радянського Союзу він залишався рідкісною культурною інституцією, що й далі пов’язувала Москву з колишніми васальними державами. КВК давав молоді причину залишатися у російській культурній матриці, замість тяжіти до Заходу, до Голлівуду. Ліга мала форпости у кожному куточку колишньої імперії, від Молдови до Таджикистану, і всі вони виступали російською мовою. Навіть команди з країн Балтії — держав, що 1990 і 1991 року першими вийшли з-під московського правління, — брали участь у лізі КВК; її найбільше щорічне збіговисько відбувалося у Латвії, на балтійському узбережжі. Якщо розглядати ці конкурси поблажливим оком, у них можна бачити інструмент російської м’якої сили — приблизно так само американські фільми показують глядачам по всьому світу, як мають виглядати хороші і погані хлопці. Якщо ж відкинути поблажливість, то лігу можна інтерпретувати як програму з культурного колоніалізму за підтримки Кремля. У кожному разі центром тяжіння для КВК завжди була Москва, а ностальгія за Радянським Союзом була наріжним каменем для кожної команди, яка мріяла про перемогу. Команда Зеленського не стала винятком, тим більше, що її найкращий шанс на перемогу на початку 2000-х збігся зі зміною влади в Кремлі. З обранням Володимира Путіна 2000 року російська держава почала послуговуватися символами й ідеалами свого імперського минулого, і це заохочувало людей більше не соромитися Радянського Союзу. Одним із перших кроків Путіна на президентській посаді стала зміна мелодії російського національного гімну назад на радянську.
Що ж до КВК, то Путін був його ревним прихильником. Часто відвідував чемпіонати, любив виходити на сцену й підбадьорювати артистів. Вони ж на подяку зрідка робили його героєм своїх жартів, хоча ніколи — надто гострих. Один з перших — 1999 року, коли Путін ще був прем’єр-міністром, — глузував з різкого зростання його рейтингів після того, як влітку Росія почала бомбардувати Чечню.
— За популярністю він уже перегнав Мікі Мауса, — вигукнув гуморист, — та наближається до Бівіса і Батгеда!
Путін, що сидів у залі поруч з охоронцем, пирхнув і обм’якнув у кріслі. Менше ніж через рік він чітко дасть зрозуміти, що гостріших жартів на свою адресу не терпітиме. У лютому 2000 року під час його першої президентської кампанії сатиричне телевізійне шоу Куклы — «Ляльки» — зобразило Путіна карликом, чиї злі чари змушують людей бачити у ньому красеня. Деякі з його довірених осіб закликали ув’язнити російських авторів програми. Шоу невдовзі скасували, а телеканал, що транслював «Ляльок», перейшов під контроль державної фірми.
Зеленський жив тоді у Москві та спостерігав за поворотом Росії до авторитаризму з тією ж самою тривогою, що й решта його колег із шоубізнесу, — і, як і решта, адаптувався. Команда «95-й квартал» розуміла — щоб залишитися на вершині, кепкувати з нового російського лідера не варто. Під час одного з номерів 2001 року герой Зеленського звернувся до Путіна як до вершителя «не лише моєї долі, а й долі всієї України»[59]. Через рік у виступі, просоченому ностальгією за Радянським Союзом, учасник команди Зеленського сказав, що Путін «виявився порядним чоловіком»[60]. Проте у ранніх гуморесках Зеленського такі прямі згадки російського президента були рідкістю. Частіше він жартував про складні взаємини між Україною та Росією, як-от у його найвідомішому номері 2001 року, показаному під час українського чемпіонату КВК.
58
Термін, який вона використала, — «холоп» — має в Україні болючу історію. Йдеться про підневільне становище, подібне до рабського, яке московські правителі часів Середньовіччя нав’язували деяким своїм підданим, зокрема, в регіоні Києва. Протягом кількох століть холопом (хлопом) називали людину, яку господар міг купити чи продати, змусити працювати, міг використати для погашення боргів. Сучасна українська мова повернула собі цей термін, відокремивши його від гнітючої історії. Сьогодні слово «хлопець» (маленький хлоп) — це неформальне звертання до людини, особливо до чоловіка, зазвичай дружнє або жартівливе.
59
Персонаж-українець у виконанні Зеленського виголосив цю фразу 11 листопада 2001 року на концерті КВК, де брали участь усі зіркові команди. Відеозапис двогодинного шоу опубліковано на фан-сторінці КВК — KVNbest.ru
60
У книзі «Війна та покарання» (рос. «Война и наказание»), виданій 2023 року, Михайло Зиґар згадує номер, з яким команда Зеленського виступила 20 жовтня 2002 року під час змагань з командою з Москви (с. 213).