Коли стали відомі результати, електоральна мапа виявилася поділеною посередині. Західні регіони країни переважну більшість голосів віддали за Юлію Тимошенко. Однак найбільш густонаселені області на сході й півдні забезпечили Януковичу перемогу з невеликою перевагою; міжнародні спостерігачі визнали вибори вільними й чесними[71]. Для Путіна це був тріумф. Щоб відігратися за приниження Помаранчевої революції, знадобилося лише кілька років терпіння і деякі розумні інвестиції відданих олігархів. Кандидат Кремля тепер правив усією Україною, поставлений до влади без кровопролиття, вірний і легітимний. Як сказав Путін під час зустрічі з Януковичем того літа, відносини між Росією та Україною «набули характеру стратегічного партнерства», а між їхніми військовими встановилася «атмосфера співробітництва». Для забезпечення своєї популярності вдома Янукович користувався підтримкою найбільших медіамагнатів України, чиї телеканали продовжували агітувати за нього, а в багатьох питаннях — за Росію.
Один з таких телеканалів, «Інтер», на той час був роботодавцем Зеленського і надсилав зарплату в його продюсерську компанію та на її офшорні рахунки. Після виборів Янукович винагородив власника каналу однією з найпривабливіших посад у своїй адміністрації — голови Служби безпеки України. Наступного року Зеленський став генеральним продюсером «Інтера», відповідальним за всі програми, окрім новин.
— Я постійно мав конфлікти з новинами, — зізнавався він.
Вони вимагали від Зеленського пом’якшити сатиру «Вечірнього кварталу» і триматися далі від політики. Один із союзників Януковича навіть спробував купити відданість Зеленського. Ціна, за словами останнього, становила 100 мільйонів доларів[72].
— Я на це не пристав. Я ж не хворий головою, — казав Зеленський. — Моє життя, моя репутація і моя родина набагато дорожчі за ту суму.
На другий рік президентства Януковича Зеленський вирішив перевести свої програми до іншого каналу. Інтриги на «Інтері», пояснив він, робили роботу там «фізично неможливою». Утім, його команда й надалі виступала перед політичними елітами, зокрема, й перед Януковичем і представниками його оточення, які платили понад 20 тисяч доларів за приватне шоу на своїй вечірці. Зеленський не любив цих виступів. Коли виходив на сцену, він жадав сміху юрби, а не дзенькання виделок і ножів об тонку порцеляну.
Багатство, накопичене Януковичем, було винятковим навіть за пишними мірками східноєвропейських плутократів. Пізніше прокурори заявлять, що за чотири роки при владі він зі своїми прибічниками перевів на офшорні рахунки цілих 100 мільярдів доларів — суму, яка дорівнює майже половині загального обсягу виробництва України за рік до повалення Януковича[73]. База підтримки Януковича на сході країни отримала значний приплив державних інвестицій. Донецьк, найбільше місто Донбасу, отримав новий міжнародний аеропорт саме вчасно для прийняття чемпіонату Європи з футболу 2012 року, що дало Януковичу змогу відчути смак міжнародного авторитету й визнання. Головні союзники президента отримали чільні посади по всій країні, заповнили вищі лави поліції, служби безпеки та суду, який негайно відправив давню суперницю Януковича, Юлію Тимошенко, за ґрати за зловживання службовим становищем. З рідного Януковичу Донбасу походило так багато посадовців, що про це почав гуляти анекдот. Спить на вулиці у східній Україні бездомний чоловік. Під’їжджає поліція та затягує його до мікроавтобуса. «Куди ви мене везете?!» — кричить безхатько. «До західної України. Там місце мера звільнилося». Влітку 2012 року Янукович почувався на своїй посаді настільки безпечно, що погодився на інтерв’ю західній пресі[74]. Тож одного червневого дня помічники Януковича провели мене до нього у президентський Офіс на вулиці Банковій, де я пізніше зустрінуся з президентом Зеленським.
— Я вас пам’ятаю, — звернувся до мене Янукович. Ми бачилися кілька років тому під час політичної кампанії. — Особливо вашу посмішку. Американську посмішку.
Того дня зі мною не було фотографа. Однак президент про всякий випадок наклав на обличчя тональний крем і одягнув костюм вільного крою з широким у плечах піджаком, тканина трохи мерехтіла у світлі люстри. Кімнати навколо нас — золоте й слонової кістки оздоблення, геральдичний гобелен з воїном і левом — дуже пасували Януковичу. Разом з лискучою краваткою та лакованим начосом вони складали саме ті ознаки влади, яких він бажав бачити у дзеркалі. Мене тоді найбільше цікавило його рішення ув’язнити Тимошенко. Якщо відкинути очевидне порушення її прав, ця справа не мала політичного сенсу. Тимошенко не ставила справжньої загрози правлінню Януковича. Обвинувачення проти неї були дріб’язковою помстою. Хіба він не розуміє, що створює прецедент? Зрештою, Януковичу настане час залишити президентське крісло, і тоді вороги теж забажають помсти.
71
Деталі виборів 2010 року в Україні взято з публікацій, у яких я висвітлював тодішні президентські перегони для Associated Press у Києві.
72
Про свої напружені взаємини з керівництвом телеканалу «Інтер» і ймовірні спроби Януковича відкупитися 100 мільйонами доларів Зеленський розповів в інтерв’ю 2018 року в програмі «В гостях у Дмитра Гордона».
73
Про те, що Янукович із союзниками за час його каденції вивели з України 100 мільярдів доларів, стверджував виконувач обов’язків генерального прокурора Олег Махніцький в інтерв’ю Reuters, опублікованому 30 квітня 2014 року.
74
Моє інтерв’ю з Януковичем і відповідне висвітлення його президентства були опубліковані в Time у червні 2012 року.