Вона вилилася у трихвилинну промову, з якою він виступив в одній з провідних інформаційних програм України; Зеленський сидів за столиком поруч із ведучою, а та мала дещо збентежений вигляд через присутність в студії новин коміка.
— А тепер людина, яка не потребує представлення, — оголосила ведуча, повертаючись до Зеленського.
Попри усмішку, він мав стурбований вигляд.
— Сьогодні без жартів[83], — вимовив до камери.
Перша частина звернення була адресована Януковичу.
— Ви більше не президент України, — сказав Зеленський російською. — Так вирішив народ нашої країни. Повірте, і на заході, і на сході, і в моєму улюбленому Кривому Розі усі вважають, що президента Януковича більше в історії немає. Відійдіть. Передусім не допускайте жодної можливості сепаратизму. Припиніть виголошувати на пресконференціях. Більше нецікаво. Нудно. Вибачте. Ідіть геть.
Із цього вступу можна було б подумати, що Зеленський став на бік революційних лідерів. Утім, далі він звернувся до них. Одне з їхніх перших рішень стосувалося мови, якою Зеленський говорив. Узявши минулого тижня владу, лідери повстанців вирішили скасувати закон, введений в дію Януковичем, про можливість надання російській мові офіційного статусу на сході України. Це рішення, за словами Зеленського, лише спричинить розкол у країні, коли їй потрібно залишатися єдиною.
— Якщо на сході та в Криму люди хочуть говорити російською, відчепіться від них. Облиште. На законній підставі дайте їм можливість говорити російською. Мова ніколи не ділитиме нашу рідну країну. Я маю єврейську кров, розмовляю російською мовою, але я громадянин України. Я люблю цю країну і не хочу бути частиною іншої країни.
Під час анексії Криму Путін використовував питання мови й національності як привід для введення військ. Зеленський бачив нещирість такого виправдання насильства, позаяк знав — його правам російськомовного в Україні нічого не загрожує, принаймні нічого такого, що потребувало б втручання Кремля. У третій частині промови Зеленський попросив Путіна зупинитися.
— Шановний Володимире Володимировичу, не допустіть зі свого боку навіть натяку на воєнний конфлікт. Росія та Україна, ми дійсно братні народи. Ми одного кольору. Маємо однакову кров. Усі одне одного розуміємо, незалежно від мови.
Тут Зеленський почав затинатися й вагатися, але швидко відкинув гордість і запропонував Путіну:
— Якщо вам треба, можу вас благати на колінах. Тільки не ставте на коліна, будь ласка, наш народ.
Зеленський опинився в ролі, якої ще ніколи не виконував. Із цієї миті його політична сатира перетворилася на політичну активність. Замість тримати перед обличчями можновладців криве дзеркало, Зеленський почав використовувати силу власної слави, щоб впливати на їхні вчинки та, як він сподівався, формувати події. Вісім років по тому, коли Київ буде в облозі, Зеленський зробить схожу заяву із забарикадованих приміщень президентського Офісу. Назве свою комедію засобом примирення з Росією та Білоруссю, жителі яких, за його словами, завжди любили його фільми.
— Я прекрасно орієнтуюся в ментальності цих людей, — сказав Зеленський у перший тиждень повномасштабного вторгнення. — Розумію, де ми однакові, де є різниця, і де ми можемо знайти ті чи інші спільні точки, щоб не воювати, а щоб почався мир[84].
Робота у шоубізнесі дала Зеленському можливість перетинати кордони, звертатися до росіян їхньою рідною мовою, переконувати — якщо вже не правителів, то хоча б простих людей, — в тому, що Україна не становить загрози їхній безпеці. Коли він використав цю силу вперше, 2014 року, вона не змінила хід історії. Після окупації Криму Росія вдалася до більш смертоносних атак на схід України, а через вісім років — до тотальної війни, яка має на меті повне знищення України. Однак Зеленський не припиняв вірити в те, що акторська популярність допоможе йому й у ролі миротворця. Навчившись викликати в росіян сміх, він думав, що зможе також змусити їх слухати.
ЧАСТИНА II
РОЗДІЛ 6. БИТВА ЗА КИЇВ
Найважче в бункері Зеленському було ночами[85]. Вузьке ліжко, притулене до стіни в кімнаті на нижньому рівні, ледь давало змогу перевернутися. Тут було тихо, настільки глибоко під землею, що завивання київських сирен повітряної тривоги не сягало вух президента. На цій глибині його б не надто струсило навіть від прямого влучання ракети у Банкову. Зате телефон завжди лежав поруч і майже ніколи не переставав дзижчати. Варто було взяти його в руки, і світло від екрана робило обличчя Зеленського схожим на привида в темряві, очі швидко схоплювали заголовки та інформацію про кількість загиблих, короткі відео і світлини руйнувань, нескінчену хроніку про жахи його країни. І з усім цим мав давати раду він.
83
Цю і решту цитат у цьому підрозділі взято з виступу Зеленського в програмі новин ТСН 1 березня 2014 року.
85
Розповідь про перші дні Зеленського в бункері ґрунтується на моїх інтерв’ю з президентом і працівниками офісу, а також на моїх спостереженнях всередині президентського комплексу під час вторгнення.