У перший день Залужний доповів, що багатотисячне військо ворога прорвалося крізь північний кордон. На другий день ворог захопив контроль над Чорнобильською атомною електростанцією[88], аварія на якій 1986 року спричинила найстрашнішу ядерну катастрофу в історії. Невеличкий загін Нацгвардії, дислокований на станції, здався загарбникам без бою. Росіяни захопили в заручники персонал АЕС і, піднімаючи в повітря радіоактивний пил, почали зводити табори, рити окопи й зосереджувати навколо Чорнобиля важке озброєння. Звідти збиралися сунути на столицю, а Залужний мав план, як їх зупинити.
У телефонних розмовах він пояснив президентові, що це обійдеться недешево.
— Ми переслідували дві стратегічні мети, — розповів генерал. — Не дозволити ворогам взяти Київ. На решті напрямків — знекровити противника, навіть ціною втрати певної частини територій.
Збройним силам бракувало техніки, озброєння та людей, щоб протистояти росіянам у лоба. Найкращою обороною мала стати низка пасток для ворога.
— Хрестоматійна ситуація, — кивав Залужний.
Якщо російські колони просуватимуться на Київ, їхні лінії постачання невдовзі розтягнуться. У танків попереду закінчиться пальне, і вони заблокують техніку позаду.
— Подекуди ми втрачаємо територію, — визнав генерал. — Дозволяємо ворожим колонам просуватися.
Зате, щойно двигуни почнуть глохнути, українці матимуть шанс оточити колони та розірвати їх.
Залужний інформував президента щодо своєї стратегії, але забагато деталей не розкривав. Генерала непокоїла ймовірність витоків і шпигунства серед політичного керівництва, і він не забув рішень, що передували вторгненню. Тепер вищі посадовці, залучені до національної оборони, розуміли, що військове командування цілком правильно закликало до ретельнішої підготовки тієї зими. Однак Залужний не чванився перед президентом. Вони спілкувалися по телефону шанобливо і дещо офіційно. Зверталися один до одного на ім’я та по-батькові; у тих, перших, розмовах, не зупинялися на минулих помилках. Хоча Залужний регулярно інформував президента, вони обидва розуміли, хто керує військовими справами.
— Я прагнув його не втягувати, — пояснював мені згодом генерал. — Ненавиджу, коли в армії нижчий чин перекладає частину своєї відповідальності на старших. Такий підхід у наших справах — точна загибель. Тому я й не хотів надто залучати президента, адже це я головнокомандувач Збройних сил України. Я командую операцією.
Він просив Зеленського про терпіння. Лише час покаже, чи зможе оборонна стратегія зупинити російську колону на шляху до Києва.
— Перші дні дійсно було важкувато, — згадував генерал. — Ми мусили зрозуміти, як просувається операція, чи має вона шанс на успіх.
На втіху генералові, на тій ранній фазі вторгнення Зеленський, схоже, був тільки радий віддати бойові рішення Залужному. Президент не намагався видавати себе за знавця тактики. Натомість він зосередився на тих аспектах війни, де міг бути найефективнішим, — надихати українців на опір і переконувати Захід надати допомогу. У перші дні Зеленський найчастіше ставив військовому командуванню суто прагматичні запитання. Що вам потрібно? Як ми можемо вас підтримати? Армія просила зброю, щодня більше, список побажань швидко розширювався і містив найменування, які Захід відмовлявся постачати: винищувачі, танки, реактивні системи залпового вогню, важка артилерія. Зеленський поставив собі за мету просувати ці вимоги якомога наполегливіше, і його дні перетворилися на безперервну низку телефонних розмов з іноземними лідерами. Більшість з них розчаровувала.
— Вони в нас не вірили, — згадує той період тодішній секретар Ради нацбезпеки Олексій Данілов. — Боялися, що зброя потрапить до рук росіян.
Президент Джо Байден відхилив прохання Зеленського закрити над Україною небо, адже це змусило б США чи НАТО збивати російські літаки. Утім, Зеленський продовжував вимагати більше зброї для своїх військових і більше санкцій проти Росії. Зрештою його послання почали сприймати.
27 лютого, на четвертий день вторгнення, Європейський Союз закрив свій повітряний простір для російських літаків, включаючи приватні літаки російських олігархів. Наступного дня США із союзниками домовилися заморозити близько 300 мільярдів доларів з російських золотовалютних резервів, заблокувавши Кремлю доступ до відчутної частини його військової скарбниці. Того ж тижня деяких найбільших кредиторів Росії відключили від світової банківської системи, а ЄС відкинув власні правила, що забороняють постачати зброю в зони конфлікту, і погодився озброїти Україну.
88
Сергій Плохій детально розповідає про окупацію Чорнобильської АЕС у «Російсько-українській війні» (с. 158–159).