Щойно українські сили відійшли від аеропорту, їхнє командування залучило резерви артилерії для обстрілу летовища з різних напрямків, унеможлививши посадку російських літаків. Контрудар тривав кілька днів, у ньому брали участь різнорідні загони українських сил без чіткого командування та злагодженості. Крім професійних військових підрозділів — як-от 72-га механізована бригада, що використовувала в бою важкі гармати, — до аеропорту прибули нацгвардійці, спецпризначенці, поліціянти, офіцери військової розвідки, а також чимала кількість цивільних добровольців[96].
— Військова теорія не враховує звичайних чуваків у спортивних штанях і з мисливськими рушницями, — прокоментував генерал Залужний, який спостерігав за боєм зі свого командного пункту.
Один з помічників генерала знайшов у бункері телефонний номер мешканця Гостомеля — приятель приятеля; той погодився підібратися ближче до аеропорту, дивитися, куди летять українські снаряди та по телефону корегувати стрільбу. Десятки ворожих парашутистів знайшли смерть у бою за летовище, тіла валялися серед обгорілих уламків їхніх гелікоптерів.
Мужність цивільних, проявлена у цій битві — і в багатьох інших битвах по всій Україні, — розкрила керівництву в Києві одну з фундаментальних вад російського воєнного плану. Путін розраховував на те, що хоча б частина українського суспільства вітатиме росіян як визволителів або триматиметься осторонь і не перешкоджатиме окупації.
— Ми очікували, що нас зустрічатимуть квітами[97], — зізнався пізніше один російський генерал.
Натомість величезна кількість звичайних українців долучалася до спротиву як тільки могла, часто ризикуючи власним життям і без жодної підготовки. У Києві та багатьох інших містах перед військкоматами вишикувалися довгі черги — люди відгукувалися на заклик Зеленського записуватися до армії.
— У нас бабусі заливали «коктейлі Молотова», — розповідав міністр оборони Олексій Резніков. — А онуки були готові ті коктейлі жбурляти[98].
Один з видів збройних сил, відомий як сили територіальної оборони, відзвітував про сто тисяч новобранців, прийнятих за перші десять днів вторгнення.
На багатьох ділянках фронту росіяни опинилися в меншості. Неспроможність захопити контроль над жодним аеропортом поблизу Києва змусила загарбників вдатися до непродуманої стратегії — наземного штурму з метою розгромити оборону Києва. На п’ятий день вторгнення, 28 лютого, комерційні супутники зафіксували велику колону російської військової техніки, яка рухалася з Білорусі на південь, до Києва. Колона мала понад шістдесят кілометрів довжини та тисячі бойових машин — причіпна артилерія та зенітні комплекси, танки й бронетранспортери, автоцистерни для пального і польові шпиталі. Стальна воєнна машинерія рухалася вперед ланцюгом, що тягнувся за обрій. Новини про колону змусили багатьох повірити у те, що Київ скоро оточать. Генерал Залужний сприймав це інакше. Колона прямувала у його пастку.
Щоб сповільнити просування ворога, українці підірвали головний міст через річку Ірпінь, яка протікає вздовж західної околиці Києва, і влаштували серію підривів на дамбі міського водосховища; вода з нього затопила береги Ірпеня й створила на шляху колони непрохідні болота. Російські формування продовжували сунути вперед з півночі, але незабаром у танків і бронемашин почало закінчуватися пальне, і вони утворили довжелезний ряд зручних мішеней на шосе північніше Києва. Для Залужного це був переломний момент.
96
Деталі битви за летовище у Гостомелі частково взято з реконструкції цих подій, яку РБК-Україна опублікувало 3 квітня 2023 року.
97
Генерал Володимир Шаманов в інтерв’ю російській журналістці Оксані Кравцовій, опублікованому на ютубі 22 травня 2022 року.
98
Інтерв’ю Олексія Резнікова українському журналістові Дмитру Комарову для документального серіалу про вторгнення «Рік. За кадром», опублікованого на ютубі 2 травня 2023 року.