На стіні їдальні висів телевізор з плоским екраном і цілодобово транслював національні новини. На всіх головних каналах показували те саме, і президент з командою навіть із бункера могли впливати на програму. Варто було лише зателефонувати чи написати керівникам студії, і ті не мали іншого вибору, окрім як підкоритися наказам з Банкової. В умовах воєнного стану радіохвилі вважають критичною інфраструктурою, і в ім’я національної оборони держава може робити з ними що завгодно. Для деяких помічників Зеленського це стало здійсненням мрії. Вони давно намагалися створити державний канал новин, рупор для влади, який люди по-справжньому дивилися б.
— У нас такого ніколи не було, — казав Кирило Тимошенко, відповідальний за цей напрямок.
Був лише телеканал «Рада», офіційний мовник парламенту, — транслював нудні кадри засідань Верховної Ради та мав жахливі рейтинги. У місяці, що передували вторгненню, влада почала вкладати в цей канал гроші: будувати ретельно продумані декорації та підбирати ведучих для політичних токшоу і випусків останніх новин[104]. Однак «Рада» навіть і близько не могла конкурувати з усталеними інформаційними каналами, що перебували під контролем українських олігархів і політиків, налаштованих проти Зеленського, і на кожному кроці критикували його уряд.
Тепер, коли країна опинилася у стані війни, офіс попросив ці канали відкласти політику й згуртуватися навколо президента. Дехто з керівників медіа спершу опирався.
— Казали, що хочуть вести трансляції окремо, хочуть мати кожен свій інформаційний марафон, — розповідав Тимошенко, який вів ці переговори. — Ми ж запропонували єдину трансляцію з єдиною редакційною радою. Коли вони почули наші аргументи, то погодилися.
З великих каналів відмовився лише «5 канал», що належав основному супернику Зеленського, колишньому президентові Петру Порошенку. Той не погодився вступити в консорціум. Однак усі його головні конкуренти долучилися до президентської ініціативи. Результатом став телемарафон «Єдині новини», цілодобовий потік новин і коментарів, який транслювався на всіх провідних телеканалах. Він передавав останні новини про бойові дії та найнеобхідніші поради — де ховатися, коли евакуюватися, як виживати. Телемарафон також ніс у кожну родину послання Зеленського про опір і стійкість. Нічого схожого в Україні не було з радянських часів, і критики скаржилися, що все це відгонить пропагандою воєнного часу. Продюсери телемарафону не мали редакційної незалежності. Тимошенко брав участь у їхніх планувальних та стратегічних сесіях, пильнував за тим, що випускають в ефір[105]. Не соромився зателефонувати студії і дорікнути на те, що програма виставила Зеленського у негарному світлі або ж задалеко відхилилася від офіційної лінії. У результаті телевізійні новини подавали цензурований образ президента[106].
Українці, наприклад, навіть не здогадувалися, що Зеленський з командою тримали в бункері запаси алкогольних напоїв навіть після того, як уряд обмежив їхній продаж по всій країні[107]. У своїх особистих кімнатах президент при нагоді наливав вина помічникам, які сиділи разом з ним за круглим столом — проводили пізню нараду чи вечеряли разом. Зеленський розумів, що людям треба розслабитися і провітрити голову, намагався не втрачати почуття гумору.
— Без нього ми всі впали б у меланхолію, а туди не можна, якщо хочеш перемогти, — розповідав мені Зеленський згодом. — Нашою метою було принаймні не програти. Тож ми не мали права піддаватися слабкості й паніці та перетворюватися на тюхтіїв.
З благословення президента в бункері невдовзі облаштували невеличкий тренажерний зал — біля входу, де ширина коридору дозволяла поставити приладдя. Там були штанги з набором дисків, гантелі та лава для жиму лежачи, якою Зеленський послуговувався регулярно, часто серед ночі. Пізніше принесли стіл для пінг-понгу й почали проводити невеликі турніри. Єдиним, хто міг переграти президента у настільний теніс, був його давній друг Давид Арахамія, законодавець і перемовник. У піднятті ваги компанію президентові часто складали керівник офісу Єрмак і голова президентської служби безпеки Максим Донець.
Вряди-годи Зеленський запрошував своїх працівників подивитися фільм у конференцзалі — там був найбільший телеекран у бункері. Навколо вибору фільму для перегляду точилися жваві дискусії, хоча останнє слово було за Зеленським. Серед його кумирів у дитинстві були радянські кінорежисери, як-от Леонід Гайдай, чиї роботи попри сувору цензуру тих часів все одно залишалися чарівними та зазвичай смішними. В одній із них Іван Грозний помінявся місцями з кербудом — керівником радянського житлового будинку. Для покоління Зеленського ці фільми були класикою, а їхній перегляд — ритуалом. Однак у бункері президент зрозумів, що більше не може терпіти радянські комедії, які з дитинства формували його особистість.
104
Про державні інвестиції в телеканал «Рада» мені розповів його кореспондент Максим Зборовський, який пізніше став ведучим телемарафону «Єдині новини».
105
Про вплив Офісу Президента на телемарафон мені розповів старший помічник Зеленського Кирило Тимошенко, який курував телемарафон.
106
Ізобель Кошів написала для The Guardian про зародження та складання програми телемарафону в статті, опублікованій 25 травня 2022 року під заголовком «‘Death to the Enemy’: Ukraine’s News Channels Unite to Cover War».
107
Про вживання алкоголю в президентському бункері мені розповідало кілька його мешканців. Старший помічник президента Михайло Подоляк також обговорював цю тему на публічному заході, який я відвідав 11 серпня 2022 року.