Подекуди ця схема спрацьовувала. На початку літа 2014 року російські довірені особи та воєнізовані угруповання взяли під контроль кілька міст і обширні території східного Донбасу. Однак там перемоги не були такими ж стрімкими й необтяжливими, як в Криму. Цього разу військові чинили опір. По всій країні формувалися й відправлялися захищати Донбас озброєні добровольчі загони[113]. На відміну від кримчан, мешканці сходу та півдня зовсім не мали єдності в бажанні порвати з Україною і підтримати путінське імперіалістичне уявлення про «російський світ», що існує всюди, де розмовляють російською. В Україні Путін підбурював російськомовних на протидію урядові і обіцяв їм свій захист.
— Ми фактично один народ. Київ — матір міст російських, — наголосив він на виступі в Кремлі. — На Україні живуть і будуть жити мільйони росіян і російськомовних людей. Росія завжди захищатиме їхні інтереси[114].
Переважна більшість людей в цих регіонах не хотіла захисту Путіна[115]. Тієї весни вони проводили мітинги та марші за українську єдність. У південній портовій Одесі не один день точилися вуличні битви між прихильниками та противниками революційного уряду в Києві. Одного особливо страшного дня в травні 2014 року під час зіткнень загинули десятки проросійських активістів, здебільшого згоріли живцем у будівлі, де шукали укриття[116].
Події розгорталися, і уникати війни Зеленському виходило все важче. У Києві стали звичними озброєні люди у камуфляжних одностроях, прикрашених нашивками новомодних добровольчих батальйонів України. Перед військкоматами шикувалися довгі черги з охочих долучитися до армії. Жоден із відомих коміків із команди Зеленського тоді служити не пішов, декого більше хвилювало власне майбутнє у кінобізнесі.
Коли Росія анексувала Крим, компанія Зеленського, студія «Квартал 95», мала у виробництві кілька спільних проєктів із російськими партнерами, зокрема ситком, що вже давно йшов на екранах, і продовження романтичної комедії. Руки Зеленського були зв’язані контрактами, він мав завершити ці фільми, але прямо висловлювати почуття до Росії йому ніщо не заважало. В останні свої місяці у Москві, де він прожив шість років, Зеленський зняв біля Червоної площі кілька сюжетів для щотижневого пародійного випуску новин. Він намагався зберігати легкий тон, але було очевидно, що почувається зрадженим.
— Я веду репортаж із серця Росії, — починав він, — якщо в неї взагалі залишилося хоч якесь серце[117].
Після анексії Криму продюсерська компанія Зеленського зачинила офіс у Москві та почала згортати співробітництво з російськими партнерами. Зеленський працював із багатьма найвідомішими кінопродюсерами Росії. Знав керівників провідних телеканалів. З деякими давно дружив. Після Криму вони перестали з ним спілкуватися.
— Почуття були обопільними, — казав він пізніше. — Усі зникли, ото й і все[118].
До кінця 2014-го Зеленський принципово припинив працювати в Росії. Наслідки для його бізнесу виявилися руйнівними. За оцінками Зеленського, після втрати російського ринку дохід студії скоротився майже всемеро. Прибуток за кожну годину телепрограм, що виробляла компанія, впав у середньому з 200 до 30 тисяч доларів. Зеленський міг би зменшити втрати. Московська цензура не накладала повної заборони на виступи українських виконавців. Концерти й фільми від студії «Квартал 95» залишалися дуже популярними й прибутковими. Щоб і надалі грати на тому ринку, Зеленському варто було б лише мовчати про політику та сконцентруватися на розвагах. В Україні його б за таке засудили. Хтось вважав би зрадником. З іншого боку, як комік він не був зобов’язаний говорити про Крим. Під час революції Зеленський довів, що вміє відкидати політичні питання і мовчати про свої погляди.
От тільки з Кримом було інакше. Зеленського це зачепило. Для нього Крим був такою ж важливою частиною України, як і Київ. Там безліч разів виступала команда «Кварталу», туди їздила у відпустку родина Зеленського. За рік до анексії він із дружиною купив у Криму літню квартиру, і біль від того, що цей регіон безжально відбирають, загострювали оплески та лестощі, які отримував Путін від свого суспільства, зокрема від деяких артистів, з якими Зеленський знався і працював від початку своєї кар’єри. Більшість росіян вважала анексію блискучим і безкровним актом помсти проти зухвалих українців та їхніх патронів на Заході. Для Зеленського, як і для мільйонів його співвітчизників, загарбання їхньої землі було катастрофічною зрадою. Після такого він не міг уявити, як із посмішкою вийде на сцену в Москві. Нехай навіть через це збанкрутує бізнес, який Зеленський понад десять років розвивав у Росії. Він визначився. Сказав:
113
Мої матеріали про поширення російського сепаратизму і подальшу війну на сході України з’явилися в серії репортажів у Time навесні та влітку 2014 року.
115
Опитування, проведені в лютому 2014 року Київським міжнародним інститутом соціології та Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», на які посилається Pew Research Center, показали, що ідея об’єднання з Росією не викликала особливого ентузіазму в Україні. Навіть на сході України її підтримували лише близько 26 відсотків опитаних.
116
Сутички в Одесі, в тому числі пожежа в Будинку профспілок, у результаті якої загинуло щонайменше сорок дві людини, були висвітлені в репортажі BBC, опублікованому 6 травня 2014 року під заголовком «How Did Odessa’s Fire Happen?».
117
Зеленський знімав пародійні новини поруч Червоної площі в Москві для багаторічного шоу «Чисто News» у травні 2014 року.
118
Зеленський розповів про свій від’їзд із Росії у 2014 році, а також про розрив особистих і професійних стосунків у Москві під час інтерв’ю 2018 року в програмі «В гостях у Дмитра Гордона», де він також обговорив, як вплинула на його бізнес втрата російського ринку і свою відмову від запрошень на виступи в Росії після анексії Криму.