— Я президент миру, — сказав він мені на прощання. — Не президент війни.
Однак наприкінці першого терміну перебування Порошенка на посаді більшість українців думала про нього інакше. Для них він був людиною, яка пообіцяла здобути довготривалий мир і не впоралася. Вони були готові спробувати когось нового.
На початку 2019 року, коли я приїхав до Києва висвітлювати президентські перегони, Зеленський уже був їхнім фаворитом. За різними опитуваннями він мав удвічі більше підтримки, ніж Порошенко, хоча й відмовлявся зустрічатися із чинним президентом на звичній політичній арені. Зеленський вів кампанію на власних умовах, і це робило його майже невразливим до політичних закидів. Він не публікував розгорнутої політичної програми. Навіть не робив перерви у своїй комедійній кар’єрі, щоб сконцентруватися на перегонах. Під час кампанії знімали третій сезон «Слуги народу»[134], і Зеленський усю зиму та весну гастролював із гумористичними концертами.
Одного дня у березні того року, за лічені тижні до першого раунду виборів, помічники Зеленського запросили мене до офісу студії «Квартал 95», який слугував їм за один зі штабів кампанії. Офіс займав три верхні поверхи висотки неподалік середмістя, з вікон відкривався вид на багатоквартирні житлові будинки внизу та на телевежу віддалік, яка транслювала передачі «Кварталу». Цей офіс цілком міг би належати бухгалтерській фірмі — сірі килими, підвісні стелі, стандартні мінікухні, — якби не кіноафіші на стінах, переважно з розкішними білявками, партнерками Зеленського в студійних романтичних комедіях.
У конференцзалі на двадцять першому поверсі на мене чекав друг дитинства Зеленського, Вадим Переверзєв. У ньому було важко впізнати нетерплячого підлітка зі старих концертних відеозаписів кінця 1990-х. Тепер він мав виснажений вигляд, жилаві, вкриті татуюваннями руки, і це дивно контрастувало з його новою роллю стратега політичної кампанії.
— Відколи ми пішли в політику, робота не надто змінилася, — запевнив мене Переверзєв. — Від написання жартів перейшли до написання гасел. Різниця не така вже й велика.
За його словами, деякі передвиборчі обіцянки починалися як жарти у кімнаті сценаристів. Скажімо, обіцянка грошової винагороди тому, хто здасть корумпованого чиновника в руки поліції. Якщо розслідування дійсно виявить хабар, то добродію, який про це повідомив, перепаде частка. Країну заполонили рекламні щити «Здай корупціонера — отримай 10 %». (Президент Зеленський дотримав слова і пізніше підписав антихабарницький закон, що дозволяв такі виплати[135]). Проте за витівками було важко розгледіти якусь чітку програму. У цьому й полягала суть. Соціологічне опитування населення, опубліковане під час передвиборчої кампанії, показало, що лише дев’ять відсотків українців довіряють урядові, а це менше за будь-яку іншу націю світу[136]. У такому середовищі стратегія Зеленського видавалася очевидною: за будь-яку ціну уникати типової для політика поведінки. Він не потребував політичного бачення. Кампанією Зеленського була комедія.
Під час перегонів на телеканалі Коломойського показували гумористичні виступи Зеленського та пародійні новини. Вони дозволяли йому відповідати на критику або відволікати від неї, часто висміюючи нападників. Суперники по перегонах скаржилися, що такі програми дають Зеленському несправедливу перевагу, — і мали слушність [137]. За українським законодавством, телевізійні канали зобов’язані надавати кандидатам у президенти приблизно однакову кількість ефірного часу. Однак закон не поширювався на збірки фільмів, повторні покази та телевізійні шоу, які транслювали образ Зеленського в кожну українську родину.
— Це доводить наших опонентів до сказу, — поділився зі мною тоді керівник передвиборчої кампанії Зеленського Дмитро Разумков. — От тільки юридично це не вважається агітацією.
Так само не вважалися агітацією й останні серії «Слуги народу», одного з найпотужніших засобів впливу у цій виборчій кампанії. Найпопулярніший на той час серіал українського телебачення запрошував глядачів ототожнити Зеленського з героєм, якого він грає, — надзвичайно скромним, симпатичним і добросердим лідером, який у вигаданому світі ситкому отримує підбадьорливі слова від уявних Авраама Лінкольна та Юлія Цезаря, перш ніж змусити продажних українських політиків виправитися та почати їздити на роботу велосипедом.
За межами України високі передвиборчі рейтинги Зеленського стривожили багатьох, зокрема західних чиновників і банкірів, які надавали країні екстрені кредити. Ці люди теж дивилися «Слугу народу» і помітили, як в одній серії герой Зеленського посилає делегацію Міжнародного валютного фонду в дупу. У реальному житті кандидат Зеленський ставився до іноземних союзників України люб’язніше, але не надто обнадіював. Незадовго до виборів він погодився зустрітися з групою західних дипломатів, і ті вийшли із зустрічі спантеличеними та стурбованими.
134
Зеленський оголосив у соціальних мережах 13 березня 2019 року — коли його президентська кампанія тривала вже понад три місяці, — що зйомки третього і останнього сезону «Слуги народу» завершилися.
135
Верховна Рада України 17 жовтня 2019 року ухвалила зміни до антикорупційного законодавства, виконавши передвиборчу обіцянку Зеленського: дозволила виплачувати винагороду людям, які викривають корупціонерів.
136
Американський інститут Gallup 21 березня 2019 року опублікував результати міжнародного опитування щодо довіри громадян до уряду під заголовком «World-Low 9 % of Ukrainians Confident in Government».
137
Моє інтерв’ю з Юлією Тимошенко вперше з’явилося в матеріалі, опублікованому в Time 28 березня 2019 року під заголовком «She Was Next in Line to Be the President. He Plays One on TV. Who Will Win Ukraine’s Election?».