По суті, був ладен під дулом російського автомата змінити Конституцію країни. Неабияка поступка, але президент чітко висловив свою позицію.
— Гарантії безпеки та нейтралітет, без’ядерний статус нашої держави. Ми готові на це піти. Це найголовніший пункт, — сказав Зеленський російським журналістам за два дні до переговорів у Стамбулі. — Це був перший принциповий пункт для Російської Федерації, наскільки я пам’ятаю. І наскільки мені пригадується, вони через це розпочали війну[159].
Інші спірні моменти, однак, були залишені відкритими для обговорення в Стамбульському комюніке. З делікатного питання Криму українці пропонували взяти паузу в п’ятнадцять років. Обидві сторони використають цей час, щоб знайти мирне вирішення спору щодо півострова, і зобов’яжуться уникати застосування сили. Найскладніше питання з усіх — статус окупованих територій на сході та півдні Україні — залишиться на розсуд лідерів сторін, що воюють.
— Ми залишаємо всі територіальні питання главам держав, — казав мені тоді Арахамія. — Це найскладніші питання. Справді важкі, і наші позиції зовсім не збігаються.
Російські парламентери начебто погодилися, що єдиний шлях вирватися з глухого кута — звести двох лідерів в одній кімнаті. З помахом руки до небес вони не раз повторювали: тільки «шеф» має право вирішувати долю Криму, Донбасу та розглядати решту територіальних спорів. Зеленський усе ще вірив, що найкращий спосіб завершити війну — це, дивлячись ворогу в очі, відверто з ним поговорити.
— Лише одна людина розв’язала цю війну, і лише одна може її зупинити, — пояснював мені найближчий радник Зеленського із закордонної політики Андрій Сибіга. — Тому Зеленський давав чіткі сигнали, що він готовий спілкуватися з Путіним.
Західні партнери також відчутно тиснули на Зеленського, спонукали його до переговорів, навіть якщо доведеться йти на ще більші поступки. Сибіга пригадує деякі неприємні телефонні дзвінки від західних лідерів.
— Вони рекомендували пристати на умови Росії.
Уже було очевидно, що для тиску на європейців Росія використовуватиме поставки нафти й газу, надто під час зимового опалювального сезону, і політики на континенті розуміли, що народне співчуття до України не безмежне. Чи зголосяться мільйони виборців західної Європи заради України зменшити вдома температуру термостатів? Чи пожертвують робочими місцями на своїх заводах, щоб і надалі тиснути санкціями на Росію? Чи погодяться на економічний спад у власній країні внаслідок чужої війни? Якщо й так, то чи надовго? Жоден європейський лідер не міг впевнено відповісти на ці запитання. Зате всі вони розуміли необхідність продовжувати мирні переговори та підтримувати у Зеленського настрій на них.
Наприкінці березня, через п’ять тижнів повномасштабної війни, українські парламентери вважали, що організація зустрічі з Путіним вже не за горами. Росіяни, схоже, сприйняли пропозицію серйозно. Російський заступник міністра оборони та найвпертіший член делегації Олександр Фомін, вийшовши після переговорів у Стамбулі 29 березня, зробив репортерам дивовижну заяву. Російська армія відведе війська від Києва «з метою підвищення взаємної довіри та створення необхідних умов для подальшого ведення переговорів»[160]. Відступ росіян, що розпочався у передмістях Києва наступного дня, не був актом доброї волі Москви. Український опір змусив росіян відмовитися від планів захопити Київ. Вони відступали, тому що їм завдали поразки. Проте, враховуючи час оголошення, складалося враження, ніби в Стамбулі відбувся прорив: Україна запропонувала дорожню карту до миру, і Росія відводить війська від столиці. Міністр закордонних справ Туреччини, який виступав посередником, назвав це «найзначущим досягненням від початку переговорів».
Відчуття полегкості не тривало довго. Слідом за відступом росіян почали з’являтися світлини зі звільнених міст під Києвом, і оптимізм української переговорної делегації поступився місцем жаху, тоді — люті.
— Після того, що сталося в Бучі, коли про це дізнався світ, у нас виникло природне бажання залишити стіл переговорів, — розповів мені Арахамія. — У цьому ми мали консенсус.
Наступного дня після відвідин Бучі — 5 квітня — Зеленський викликав до ситуативного центру на засідання за вечерею з десяток чиновників і помічників. Арахамія та більшість його парламентерів переконували президента відкласти мирні переговори та відмовитися від плану зустрічі з Путіним. Виникла гостра дискусія[161]. Образи загиблих мирних жителів були настільки свіжими в пам’яті кожного з присутніх, що їм було важко стримувати емоції. Проте Зеленський був непохитний: переговори мають рухатися вперед, навіть якщо спливатимуть нові дані про російські воєнні злочини.
159
Зеленський докладно розповів про мирні переговори групі незалежних російських журналістів під час інтерв’ю 27 березня 2022 року, про що повідомляється на сайті президента.
160
За повідомленням російського інформаційного агентства «Інтерфакс», про це заявив російський переговорник Олександр Фомін журналістам у Стамбулі 29 березня 2022 року.
161
Олексій Данілов під час спілкування з Washington Post для репортажу, опублікованого 22 лютого 2023 року, розповідав деталі про вечерю Зеленського з помічниками у ситуативній кімнаті того дня, коли президент уперше відвідав Бучу.