— Вивчивши їх, я дещо усвідомив, — поділився зі мною Зеленський, коли ми зустрілися в листопаді обговорити підготовку. — Люди їхали на ці переговори з наміром нічого не досягнути.
Я уточнив, про що йдеться. Учасники переговорів прикидалися?
— Таке мені склалося враження, — відповів президент. — Зустрічі часто ходили по колу, люди повторювали одне одному те саме.
Україна та Росія виставили свої умови для миру на Донбасі задовго до приходу Зеленського до влади. Перша мирна угода під назвою «Мінськ-1» датувалася першими місяцями війни, коли на могилах убитих під час революції 2014 року ще не встигли всохнути вінки. Порошенка того ж року в травні обрали президентом, і перші тижні каденції він мав ту саму мету, що матиме Зеленський п’ять років по тому.
— Я абсолютно певен одного, — казав мені Порошенко в інтерв’ю через два дні після своєї інавгурації. — Мої перші дії на посаді президента будуть ефективними у встановленні миру в східних областях[175].
На той час багато міст і містечок на сході вже занурилися в беззаконня. Російські воєнізовані формування, місцеві банди та озброєні до зубів найманці захопили урядові будівлі та перетворили частину Донбасу на опорні пункти бойовиків, які прагнули вийти з-під контролю Києва. Усі відомства центрального уряду, від дорожньої поліції до податкових інспекторів, залишили регіон на поталу російським маріонеткам. Коли навесні 2014 року Україна намагалася організувати там президентські вибори, озброєні та підтримувані Москвою бойовики не дали провести голосування на підконтрольних їм східних територіях. У Луганській області викрали та утримували в заручниках двох членів виборчої комісії. У Донецькій області підстрелили довірену особу кандидата Порошенка. Під час агітаційної поїздки Порошенка по захоплених територіях група бойовиків вигнала з міста його кортеж, змусивши водія їхати до летовища, де чекав евакуаційний літак, полем навпростець. Тон Порошенка, коли він переповідав мені цей випадок, був рівний, ледь не байдужий:
— Вони спробували взяти мене та мій персонал у заручники.
За лічені дні українська армія пішла в наступ. Двадцять шостого травня, наступного дня після перемоги Порошенка на виборах, бойові гелікоптери обстріляли позиції проросійських бойовиків поблизу Донецька. До сутінків місцеві морги заповнилися тілами. То був день найсмертоносніших боїв із початку війни, і Порошенко гадав, що демонстрація сили зміцнить його позиції.
— Росія усвідомила небезпечність своєї політики щодо України, — запевняв він мене. — До Російської Федерації повертаються десятки трун. Заради чого вони гинуть?
Путін, схоже, відповіді не знав. Кремль продовжував заперечувати присутність російських солдатів на Донбасі, російська армія зберігала інформацію про їхню дислокацію та загибель у суворій таємниці. До того ж Путін не виявляв інтересу до анексії східних областей України, як це було нещодавно з Кримом. Навіть не визнавав законності сепаратистських «лідерів» на Донбасі. Натомість постачав їм зброю та бійців; його влаштовувало, що на тлі запуску мирних переговорів конфлікт загострюється. Перший раунд провели на початку червня, у рамках церемонії з нагоди сімдесятих роковин висадки союзних військ у Нормандії. Президент Барак Обама відвідав цю подію та допоміг організувати переговори між Путіним і Порошенком. Однак найактивнішими посередниками виступали Німеччина та Франція, які підштовхували обидві сторони до перемир’я.
Того часу Порошенко прагнув переконати мешканців Донбасу, що за його керівництва їхні права будуть захищені. Більшість із них й надалі дивилася та слухала кремлівські пропагандистські канали, а ті стверджували, ніби Київ має намір викорінити російську мову та піддати утискам етнічних росіян. Порошенко щосили протистояв цьому наративу.
— Людям має бути гарантоване право розмовляти тією мовою, якою вони хочуть, — казав він через кілька днів після переговорів у Нормандії. — Важливо обрати представників Донбасу, із якими зможемо вести діалог.
Ці питання — мовні права, місцеві вибори, правовий статус Донбасу — були в центрі мирних переговорів, що стартували влітку й тривали до початку 2015 року. Відбувалися вони у Мінську, столиці Білорусі; своїх представників на переговори відправляли як Росія, так і Україна. За столом переговорів сиділи також і самопроголошені «лідери» зі сходу України, хоча їх, по суті, повністю контролювала Москва.
175
Порошенко описав свої мирні плани в нашому інтерв’ю для статті, опублікованій в Time 12 червня 2014 року під заголовком «Petro Poroshenko: Man in the Middle». Ця стаття також містить мій репортаж про зіткнення на Донбасі тієї весни.