Зеленського збентежили нескінченні скарги та нарікання Путіна.
— Мій президент не розумів, у чому проблема, — казав мені Резніков.
Зеленський не міг подолати зацикленості Путіна на обіцянках, які Україна дала за попереднього керівництва, і не мав шансів достукатися до Путіна, принаймні під час їхньої першої розмови. На пресконференції після зустрічі обидва лідери запевнили, що продовжать спілкування, та зосередилися на головній домовленості нинішніх переговорів: ще одному обміні ув’язненими, навіть більшому за попередній. Результат оголосили частковою перемогою Зеленського. Видання New York Times написало, що колишній комік зіграв «внічию» з Путіним, «досвідченим майстром світових інтриг без правил».
Зеленський мав би зітхнути з полегкістю. Однак переговори в Парижі його глибоко стривожили. Він пережив рідкісний момент — відчув межі свого хисту як комунікатора. Зеленський очікував знайти в Путіні істоту з плоті й крові, людину з почуттям гумору та прагматизмом, які міг би обернути на свою користь.
— Він вважав, що своєю харизмою, своїм талантом переговорника зуміє пробити цю броню, — сказала одна з найближчих помічниць Зеленського Ірина Побєдоносцева, яка бачила президента після повернення до Києва.
До того як очолити президентську пресслужбу, Побєдоносцева багато років працювала разом із Зеленським на його кіностудії — та майже ніколи не бачила шефа таким пригніченим, як після першої особистої зустрічі з Путіним.
— Він, напевно, думав, що в Путіні буде більше людяності, — розповідала мені Побєдоносцева. — Ми всі схильні приписувати іншим власні якості. Проте люди різні. Зустрічаються такі, із якими просто неможливо знайти спільну мову.
Хай би як непривітно, на думку Зеленського, поводився Путін, це не могло зупинити мирний процес. За три дні після переговорів парламентська більшість Зеленського у Верховній Раді зробила чергову важливу поступку росіянам. Ухвалили закон, який відкривав шлях для проведення місцевих виборів у окупованих регіонах Донбасу. Термін дії становив один рік; закон втрачав чинність наприкінці грудня 2020 року. Отже, будильник заведено, і час, до якого Зеленський мав здобути обіцяний мир, визначено[183].
Росіяни продовжували його заохочувати. Незабаром погодилися виплатити Україні близько 3 мільярдів доларів боргу, улагодивши давню фінансову суперечку[184]. Підписали контракт на п’ять років, за яким Росія транспортуватиме газ до Європи українськими газогонами[185]. За надання їх у використання Україна, згідно із цією домовленістю, мала отримувати мільярди доларів на рік. Наступними місяцями Зеленський із головою поринув у мирний процес. Підвищив свого провідного переговорника Андрія Єрмака до керівника Офісу Президента — замість Андрія Богдана — і разом із Єрмаком почав діяти за кількома напрямками одночасно, призначивши окремі команди працювати з росіянами з питань безпеки, економічних відносин, обміну бранцями та виборів на Донбасі. Така стратегія створювала ілюзію прогресу. Навіть коли більшість переговорів щодо напрямків стопорилася, Єрмак міг вказати на певний успіх у якомусь нескладному питанні й підтримати наратив про те, що загалом справи просуваються вперед. Насправді ж вони від самого початку застрягли. Одна учасниця команди Єрмака порівняла процес із зануренням у чан із желе, де ні поворушитися, ані зманеврувати. Щодо виборів на Донбасі, казала вона мені, «ніяк не виходило порозумітися, тож ми мусили просто сидіти й підтакувати, вислуховуючи їхні нісенітниці». Відбувалося те, що Зеленський помітив у старих стенограмах цих переговорів: Україна та Росія знов вдавали переговори, кружляючи навколо найважливіших питань.
Основна проблема полягала в тому, що позиція Кремля базувалася на брехні. Путін завжди заперечував розгортання російських сил на Донбасі. Присутність росіян у воєнній зоні була детально задокументована. Світ бачив їх у новинах, на супутникових знімках, навіть у дописах самих російських солдатів у соцмережах. Утім, Путін знай стверджував, як і у випадку з Кримом, що це все місцеві повстанці та «сили самооборони», яких Москва роззброїти не може.
Доки Україна не надасть окупованому Донбасу постійної автономії, росіяни відмовлялися залишати регіон. Не збиралися вірити Зеленському на слово. Хотіли, щоб він видав офіційний указ про проведення виборів на всьому Донбасі. Ба більше, хотіли, щоб парламент у Києві ратифікував Мінські угоди та зобов’язався виконати їх у повному обсязі. Українці відмовлялися. Вони мали на меті змінити угоди, принаймні ті частини, що застаріли, були нездійсненними чи безглуздими.
183
Верховна Рада ухвалила 12 грудня 2019 року закон, продовживши терміни тимчасової «місцевої автономії» на окупованих частинах Донбасу на один рік, а Зеленський підписав цей закон наступного тижня, щоб «сприяти мирному врегулюванню ситуації» в цих регіонах, згідно із заявою, опублікованою на сайті президента 18 грудня 2019 року.
184
Deutsche Welle повідомила про вирішення фінансової суперечки України з Росією у публікації від 21 грудня 2019 року під назвою «Gazprom to Pay $2.9 Billion in New Ukraine Gas Deal».
185
Агентство Reuters написало про новий п’ятирічний газовий контракт 30 грудня 2019 року, під заголовком «Russia, Ukraine Clinch Final Gas Deal on Gas Transit to Europe».