На момент вступу Зеленського на посаду Медведчук був у політиці понад двадцять років, більшість цього часу — як не надто прихована рука Путіна. Вони мали різницю у віці лише два роки, обидва належали до останнього покоління викуваних Радянською імперією лідерів, які тужать за її здобутками. Обидва мали зв’язки з радянськими спецслужбами. Путін був шпигуном КДБ у Німеччині; Медведчук допомагав радянській владі придушувати дисидентів в Україні[189]. Історія їхньої дружби розпочалася у 2000-х, у перші роки каденції Путіна. Медведчук тоді працював головою адміністрації путінського колеги в Києві, президента Леоніда Кучми, і часто бачився з Путіним на офіційних заходах. Вони добре ладнали, їхні уряди — теж. Кучма, колишній директор найбільшого в Радянському Союзі ракетного заводу, цінував незалежність своєї країни та наприкінці свого правління опублікував книгу під назвою «Україна — не Росія». Утім, економіки двох країн були тісно переплетені. Україна залежала від постачання російської нафти та газу, а еліти обох країн були пов’язані діловими інтересами, родинами та корупцією.
Відносини Путіна з Медведчуком — взірець таких зв’язків[190]. У 2003 році Медведчук побрався з відомою українською телеведучою, і Путін був почесним гостем на їхньому весіллі в Криму. Наступного року дружина Медведчука народила доньку Дар’ю та запросила Путіна стати хрещеним батьком. На хрестинах дівчинки в соборі у Санкт-Петербурзі, рідному місті Путіна, було чимало олігархів, можновладців, міністрів і шпигунів, які тоді правили Росією та Україною. Дар’я стала живим символом союзу між цими елітами. В інтерв’ю на російському державному телебаченні Медведчук згадував, як Путін обожнював дівчинку, як, завітавши під час відпустки до вілли Медведчуків у Криму, привіз похресниці букет квітів і плюшевого ведмедика[191].
— Наші взаємини розвивалися понад двадцять років, — розповідав мені пізніше Медведчук. — Не хочу сказати, ніби я ці стосунки використовував, але вони були, так би мовити, частиною мого політичного арсеналу.
Путін міг сказати про Медведчука те саме. Протягом років, коли відносини між Україною та Росією ходили по колу від кризи до дружби, Медведчук залишався вірним емісаром Путіна в Києві, єдиним політиком в Україні, хто достеменно мав безпосередній доступ до російського президента. Медведчуку це добре стало в пригоді. Завдяки зв’язкам у Москві його сім’я отримала частки прибутку від російських газових родовищ і нафтопроводу[192], що забезпечило Медведчука грошима для фінансування його політичних партій і благодійних проектів. У дні найкривавіших боїв на Донбасі 2014–2015 років він виступав посередником у мирних переговорах, допомагав переконати Україну пристати на умови
Мінських угод. Далі почав збирати в Києві коаліцію сил, готових ці угоди впроваджувати. Справа видалася непростою. Більшість українців бачили в Мінських угодах саме те, що там насправді було: акт покори перед росіянами та смертний вирок українській мрії вступити в Європейський Союз. Єдиними політиками, що прагнули реалізувати Мінські угоди, були представники проросійських партій України — збіговисько шахраїв та олігархів, завжди готових вчепитися одне одному в горло; вони постійно скандалили через фінанси, виборців та милість Кремля.
Зрештою, 2018 року Медведчук спромігся об’єднати їх у політичний альянс під назвою «Опозиційна платформа — за життя», що перейняла кремлівські наративи про єдність народів Росії та України. Партія хотіла розірвати зв’язки з НАТО та зробити російську мову офіційною в Україні; мала величезні фінансові ресурси. Окрім статків Медведчука від нафтової торгівлі, його партія отримувала підтримку від кількох мільярдерів, пов’язаних із Москвою. Головне — вони контролювали три провідних українських телеканали[193]. Це дозволило партії завоювати надійну прихильність широкої авдиторії, надто у російськомовних областях на сході та півдні. У грудні 2018 року, щойно перед тим, як Зеленський оголосив свої плани балотуватися в президенти, партія Медведчука розпочала власну кампанію.
189
Одним із багатьох видань, що висвітлювали участь Віктора Медведчука в кампанії держави проти радянських дисидентів, був часопис New York Times. Публікація 2015 року зазначає: «Вважається, що своєю участю в радянських репресіях проти дисидентів напередодні Олімпіади 1980 року він долучився до смерті українського поета і борця за права людини Василя Стуса». Медведчук, який був призначеним державою адвокатом Стуса, довгий час заперечував допомогу владі в переслідуванні Стуса.
190
Мій репортаж про відносини між Путіним і Медведчуком, а також про роль цих стосунків у вторгненні в Україну вперше було опубліковано в Time 2 лютого 2022 року під назвою «The Untold Story of the Ukraine Crisis».
191
Російський телеканал LifeNews опублікував відео про візит Путіна на віллу родини Медведчуків у Криму в липні 2012 року; це відео транслювалося багатьма українськими телеканалами.
192
Українська служба «Радіо Свобода» 21 лютого 2017 року опублікувала детальне розслідування про участь Медведчука в торгівлі енергоносіями.
193
Мова йде про телеканали 112, NewsOne, ZIK. У лютому 2021 року їхнє мовлення було припинено відповідно до рішення РНБО про накладення санкцій та указу президента.