— А я про мотив жодним словом не обмовився,— нагадав Страйк.— Власне, я навіть не знаю, який там мотив, хоча є певні здогади. А якщо хочеш матеріальних доказів, то ходи зараз по них зі мною.
Робін недовірливо глянула на нього. За весь час, що вони працювали разом, Страйк жодного разу не запрошував її збирати матеріальні докази.
— Я хочу, щоб ти пішла зі мною і допомогла знайти спільну мову з Орландо Квайн,— пояснив Страйк, піднімаючись із дивана.— Я не хочу діяти сам, бо вона... з нею складно. їй не подобається моє волосся. Орландо на Ледброк-Грові з сусідкою, тож краще не баритися.
— Це та донька з вадами розвитку? — спитала заінтригована Робін.
— Так,— кивнув Страйк.— У неї є така мавпа, носить на шиї. Я щойно бачив таких у «Гемлісі» — то насправді піжамні торбинки. Такі орангутанги.
Робін дивилася на нього, явно боячись за Страйків здоровий глузд.
— Коли я з нею спілкувався, Орландо мала на шиї таку мавпу і все діставала речі ніби нізвідки — малюнки, олівці, листівку, яку вона поцупила зі столу в кухні. До мене тільки тепер дійшло, що вона їх діставала з тієї торбинки. Вона цупить речі,— провадив далі Страйк,— і постійно заходила до кабінету батька, поки той був живий. Він їй давав папір для малюнків.
— Ти сподіваєшся, що вона має у тій мавпі-торбинці якісь докази, що вкажуть на вбивцю її батька? — спитала Робін.
— Ні, але гадаю, є чималий шанс, що вона поцупила частини «Бомбікса Морі», коли заходила до кабінету Квайна. Чи батько сам дав їй якусь чернетку для малювання. Я шукаю аркуші з нотатками, хай по одному абзацу, будь-що. Слухай, я знаю, що це вилами по воді писане,— сказав Страйк, правильно витлумачивши вираз обличчя Робін,— але в кабінет Квайна ми не потрапимо, поліція його вже обшукала і нічого не знайшла, а ті чернетки, що Квайн забрав із собою, напевно, вже знищені. Ця мавпа — це останній шанс, який спадає мені на думку, і,— Страйк глянув на годинник,— часу в нас обмаль, якщо хочемо встигнути на Ледброк-Гров до моєї зустрічі з Фенкортом... О, мало не забув...
Страйк вийшов з офісу. Робін почула кроки вгору сходами і вирішила, що то він піднімається до своєї квартири, а тоді до неї долинув інший гамір — Страйк рився в коробках на сходовому майданчику. Повернувся він з коробкою латексних рукавичок, які явно поцупив з військової поліції, виходячи у відставку, і з пластиковий пакетом для доказів точно такого розміру, який зазвичай авіакомпанії видають під туалетне приладдя.
— Є ще один важливий доказ, який мені потрібно добути,— сказав Страйк, дістаючи пару рукавичок і простягаючи їх Робін, яка нічого не розуміла.— Я подумав, що ти можеш спробувати, поки я обідатиму з Фенкортом.
І він стисло пояснив, що треба добути й навіщо.
Страйк не дуже здивувався, коли Робін відповіла на його інструкції шокованим мовчанням.
— Та ти жартуєш,— зрештою тихо вимовила вона.— Я цього не робитиму.
І знічено піднесла долоню до губ.
— Та це безпечно,— запевнив Страйк.
— Корморане, та мене бентежить не те. Це... Це бридко! Ти... ти серйозно?
— Якби ти бачила минулого тижня Леонору Квайн, то не питала б,— похмуро відповів Страйк.— Нам знадобиться чимало хитрості, щоб витягнути її звідти.
«Хитрості?» — подумки спитала Робін, яка так і стояла, вклякнувши, з м’якими рукавичками в руках. Страйкові плани на день видавалися дикими, химерними і — у випадку останньої пропозиції — огидними.
— Слухай,— сказав Страйк, раптово посерйознішавши.— Не знаю, як тобі це пояснити, Робін, але я просто відчуваю, що все так. Нюхом чую. За цими подіями стоїть хтось хворий і дуже небезпечний. Цей хтось змусив дурника Квайна зробити точно те, що треба було, зігравши на його нарцисизмі,— і так вважаю не лише я.
Страйк кинув Робін її тренч, і вона вдяглася; Страйк поклав у внутрішню кишеню пакет для доказів.
— Усі мені кажуть, що Квайн діяв не сам: Чард вказує на Вальдгрейва, Вальдгрейв — на Тассел, Піппа Міджлі надто дурна, щоб побачити очевидне, а Крістіан Фішер... У нього ширший погляд на речі, бо він сам не в книжці,— сказав Страйк.— Він до всього докметив, хоча сам того не розуміє.
Робін, яка намагалася не загубити плин Страйкової думки і скептично сприймала те, що вже зрозуміла, вийшла за ним на металеві сходи і далі на холод.
— Це вбивство,— провадив Страйк, підкурюючи; вони разом прошкували вздовж Денмарк-стріт,— це вбивство було сплановане за багато місяців, коли не років. Це геніальний витвір, якщо так подумати, але надто складний — і саме тому все розвалиться. Планувати вбивство — це не сюжет для роману вигадувати. В реальності завжди щось не сходиться.