— Якби ти їм розказав свою теорію, вони могли б згодитися допомогти,— запропонувала Робін.
Страйк чухав підборіддя, дивлячись на Робін, але ніби не бачачи її.
— Не можна,— сказав він нарешті.— Якщо просочиться, що я копаю в тому напрямі, то я вважатиму за щастя, коли мені не встромлять ножа у спину якоїсь темної ночі.
— Ти жартуєш?
— Робін,— сказав Страйк, якому уривався терпець,— Квайна зв’язали і вительбушили.
Він сів на бильце дивана, яке не видавало таких звуків, як сидіння, але трохи зарипіло під його вагою, і сказав:
— Ти наче сподобалася Піппі Міджлі.
— Я все зроблю,— негайно зголосилася Робін.
— Не сама,— заперечив Страйк,— але, може, впустиш мене до них? Скажімо, сьогодні ввечері?
— Звісно! — зраділа Робін.
Встановили ж вони з Метью нові правила? Це вперше вона буде його випробовувати; але по телефон Робін потягнулася впевнено. Новину про те, що Робін не знає, коли буде вдома, Метью прийняв без ентузіазму, але й без заперечень.
О сьомій вечора, з усіх боків обговоривши тактику, яку будуть застосовувати, Страйк і Робін порізно вийшли в зимну ніч і рушили до Стаффорд-Крипс-гаузу; Робін випереджала Страйка на десять хвилин.
У дворі знову юрмилися підлітки, і Робін, на відміну від Страйка, вони не пропустили зі сторожкою повагою. Поки вона йшла до сходів, один хлопець витанцьовував перед нею спиною уперед, запрошував на вечірку, казав, що вона гарна, кепкував з її мовчання; його друзі в той час гукали до неї з-за спини, з темряви, відпускаючи коментарі щодо її вигляду ззаду. У сходовому колодязі насмішки переслідувача набули дивної лункості. Робін подумала, що хлопцеві років, може, сімнадцять.
— Мені треба нагору,— твердо сказала вона, коли малий розвалився поперек сходів, розвеселивши друзів, але її пробив піт. «Він просто дитина,— сказала вона собі.— І Страйк іде зразу за мною». Ця думка додала їй сміливості.
— Будь ласка, звільни дорогу,— звеліла вона.
Хлопець завагався, сказав щось сумнівне про її фігуру і посунувся. Робін майже очікувала, що він спробує її схопити, але малий просто поплентався до своїх, і всі разом вони почали кричати їй услід усілякі непристойності. Робін піднялася сходами і з полегшенням — ніхто не став її переслідувати — ступила на балкон, куди виходила квартира Кет Кент. Усередині горіло світло. Робін на мить завагалася, тоді зосередилася й подзвонила.
За кілька секунд двері сторожко прочинилися. За ними стояла середніх літ жінка з довгою рудою гривою.
— Кетрин?
— Так? — підозріло озвалася жінка.
— У мене для вас є дуже важлива інформація,— мовила Робін.— Вам треба це почути.
(«Не кажи, що хочеш з нею поговорити,— наставляв її Страйк,— чи що маєш питання. Треба все поставити так, ніби воно їй на користь. Якомога довше не кажи, хто ти; хай здається, що справа термінова, створи враження, що коли вона тебе відпустить, то не почує щось дуже важливе. Тобі треба зайти раніше, ніж вона щось уторопає. Називай її на ім’я. Встановлюй особистий зв’язок. Не мовчи»).
— Що? — спитала Кетрин Кент.
— Можна мені зайти? — спитала Робін.— Дуже холодно.
— Хто ви така?
— Кетрин, вам треба це почути.
— Хто ви?
— Кет? — почувся голос із квартири.
— Ви журналістка?
— Я друг,— зімпровізувала Робін, уже торкаючись носаками порога.— Я хочу вам допомогти, Кетрин.
— Привіт...
Поруч з Кетрин Кент з’явилося знайоме бліде й довгасте обличчя з великими карими очима.
— Я тобі про неї казала! — вигукнула Піппа.— Вона працює на нього...
— Піппо,— мовила Робін, дивлячись високій дівчині у вічі,— ти знаєш, що я на вашому боці. Мені треба дещо сказати вам обом, це терміново...
Вона уже майже заступила за поріг. У погляд, спрямований у сполохані Піппині очі, Робін вклала всю переконливість, яку тільки мала.
— Піппо, я б не прийшла, якби не думала, що це справді важливо...
— Впусти її! — сказала Піппа до Кетрин. Голос був переляканий.
Передпокій був тісний і ніби вщерть повний пальт. Кетрин повела Робін до маленької вітальні з кремовими стінами, освітленої настільною лампою. Занавіски на вікнах були брунатні й такі тонкі, що крізь них світилися вікна сусідніх будинків, близьких і далеких, і вогні машин. Старий диван, що попирав килим з абстрактним хвилястим візерунком, застелений був не дуже чистим помаранчевим покривалом, а на дешевому сосновому столику стояли залишки китайської їжі в коробках. Робін відчула легкий докір сумління, коли побачила, що дві жінки разом прикрашали маленьку штучну ялинку. На підлозі лежала гірлянда, на кріслі — ще прикраси, серед них і порцеляновий диск із написом «Майбутня славетна письменниця!».