Понад хвилину в кімнаті було тихо — тільки схлипувала Кетрин і ще долинав галас підлітків з двору.
— Співчуваю,— офіційним тоном мовив Страйк.
— Мабуть, то було жахливо,— сказала Робін.
Усіх чотирьох тепер поєднав хисткий дух товариства. Принаймні в одному всі погоджувалися: Оуен Квайн поводився жахливо.
— Я прийшов, сподіваючись скористатися вашими знаннями в царині текстового аналізу,— звернувся до Кетрин Страйк, коли вона витерла очі — ті перетворилися на щілинки.
— Про що ви? — спитала вона, але Робін розчула за коротким питанням потішену гордість.
— Я дещо не розумію з написаного Квайном у «Бомбіксі Морі».
— Та там усе просто,— відповіла Кетрин і знову несвідомо повторила слова Фенкорта: — Премії за витонченість той роман не отримає, еге ж?
— Не знаю,— сказав Страйк.— Один персонаж сильно інтригує.
— Марнослав? — спитала Кетрин.
Звісно ж, подумав Страйк, на кого ще вона подумала б. Фенкорт знаменитий.
— Я думав про Різника.
— Не хочу про це говорити,— відповіла Кетрин так різко, що Робін аж сахнулася. Кетрин глянула на Піппу, і Робін упізнала ледь приховане жевріння спільної таємниці.
— Оуен удавав, що вищий за це,— сказала Кетрин.— Удавав, ніби деякі речі для нього святі. А тоді взяв та й...
— Ніхто не хоче пояснити мені Різника,— поскаржився Страйк.
— Бо дехто ще має крихту гідності,— відповіла Кетрин. Страйк глянув на Робін, заохочуючи її перехопити ініціативу.
— Джері Вальдгрейв уже сказав Корморану, що Різник — то він,— несміло мовила вона.
— Мені Джері Вальдгрейв подобається,— зухвало заявила Кетрин.
— Ви з ним знайомі? — спитала Робін.
— Оуен позаминулого Різдва водив мене на вечірку,— пояснила та.— Там був і Вальдгрейв. Дуже приємний чоловік. Трохи перебрав,— додала вона.
— Уже тоді пиячив? — вліз Страйк.
Це була помилка; він і Робін попросив провадити розмову, бо вона не так лякала. Через його втручання Кетрин умить закрилася.
— На вечірці були ще якісь цікаві люди? — спитала Робін, пригубивши бренді.
— Там був Майкл Фенкорт,— одразу озвалася Кетрин.— Люди кажуть, що він зверхній, але як на мене, він був чарівний.
— О, ви й з ним розмовляли?
— Оуен мене не хотів підпускати до нього,— відповіла Кетрин,— але я пішла до вбиральні, а як поверталася, сказала йому, що дуже люблю «Порожній дім». Оуену це б не сподобалося,— з жалюгідним самовдоволенням додала вона.— Завжди розповідав, що Фенкорта ото переоцінюють, але як на мене, то він чудовий. Хай там що, ми трохи побалакали, а потім хтось відвернув його увагу, але так,— зухвало заявила Кетрин, ніби тінь Оуена Квайна була поруч і слухала, як вона хвалить його суперника,— зі мною він поводився чарівно. Зичив успіхів у літературі,— закінчила вона і приклалася до склянки.
— Ви йому казали про свої стосунки з Оуеном? — спитала Робін.
— Так,— з кривою усмішкою відповіла Кетрин,— і Фенкорт сказав: «Прийміть мої співчуття». Йому було байдуже. Видно було, що йому вже байдуже до Оуена. Ні, я вважаю, що він приємний чоловік і чудовий письменник. Люди заздрять чужому успіху, авжеж?
І Кетрин налила собі ще бренді. Трималася вона пречудово. Крім рум’янцю на щоках, жодних ознак сп’яніння помітно не було.
— І ще вам Джері Вальдгрейв сподобався,— ніби знічев’я мовила Робін.
— О, дуже милий,— озвалася Кетрин, яка тепер залюбки хвалила кожного, хто міг бути не до вподоби Квайну.— Такий милий! Але він був просто жахливо п’яний. Сидів у сусідній кімнаті, люди його оминали. Та сука Тассел звеліла і нам його не займати — мовляв, верзе казна-що.
— Чому ви так кажете на неї? — спитала Робін.
— Снобка стара,— буркнула Кетрин.— Аж таким тоном розмовляла зі мною... з усіма. Але я знаю, що її так вкурвило: там був Майкл Фенкорт. Я їй сказала — Оуен якраз пішов до Джері, щоб той бува не впав зі стільця абощо, він ту стару суку не послухав,— я їй сказала: «Щойно говорила з Фенкортом, він такий чарівний!» Їй це дуже не сподобалося,— задоволено додала Кетрин.— Не сподобалося, що зі мною він був чарівний, а її ненавидить. Оуен мені казав, що колись вона була закохана у Фенкорта, але він нею погребував.
Кетрин насолоджувалася плітками, хай навіть такими старими. Принаймні на тій вечірці вона була ніби «своя».
— Невдовзі після того, як я це сказала, вона пішла,— задоволено додала вона.— Жахлива жінка.
— Майкл Фенкорт казав мені,— мовив Страйк, і погляди Кетрин і Піппи одразу вчепилися в нього, бо обом кортіло знати, що такого сказав знаменитий письменник,— що колись в Оуена Квайна й Елізабет Тассел був роман.