Дихання Фенкорта хмаркою вихоплювалося з його рота, приховуючи грубі риси обличчя, які Страйк і так заледве бачив.
— Я навіть розмовляв з дівчиною, яка стверджує, що їй читали уривок, якого у фінальній версії немає.
— Письменники викидають шматки тексту,— відповів Фенкорт, переступаючи з ноги на ногу; плечі він підняв аж до вух.— Оуену варто було б викинути набагато більше. Власне, кілька романів.
— Є також повтори його більш ранніх творів,— провадив Страйк.— Два гермафродити, два закривавлені мішки. Купа сексуальних сцен.
— Містере Страйк, Оуен мав обмежену уяву.
— Він лишив по собі нотатки, де перелічуються можливі імена персонажів. Одне з цих імен є на касеті для друкарської машинки, яку винесли з кабінету до того, як його опечатала поліція, але в тексті роману цього імені немає.
— Передумав,— роздратовано сказав Фенкорт.
— Це звичайне ім’я, нічого символічного чи архетипного, на відміну від імен у закінченому рукописі,— мовив Страйк.
Очі звикали до темряви, і тепер він уже міг роздивитися тінь цікавості на грубому обличчі Фенкорта.
— Цілий ресторан бачив і чув, гадаю, останню трапезу Квайна і його останній публічний виступ,— провадив Страйк.— Надійний свідок стверджує, що Квайн на весь ресторан кричав, мовляв, одна з причин, чому Тассел боїться представляти книжку — це «млява кабака Фенкорта».
Страйк сумнівався, що їх з Фенкортом добре видно знервованій публіці за столом видавництва. їхні фігури зливалися з деревами й скульптурами, але рішучо налаштована людина знайшла б їх за крихітним вогником цигарки у Страйка в руці — принадою для снайпера.
— Річ у тім, що в «Бомбіксі Морі» немає й слова про вашу кабаку,— провадив Страйк.— Немає й слова про «прекрасні заблукані душі» — так Квайн обіцяв описати свою коханку і юну трансгендерну подругу. І ніхто не обливає шовкопрядів кислотою; щоб отримати їхні кокони, їх варять.
— I? — повторив Фенкорт.
— І я мусив зробити висновок,— відповів Страйк,— що «Бомбікс Морі», якого всі читали,— це не той «Бомбікс Морі», що його написав Квайн.
Фенкорт припинив тупцювати. На мить завмер і ніби всерйоз обміркував слова Страйка.
— Я... Та ні,— сказав він, здається, більше до себе.— Цю книжку написав Квайн. Стиль його.
— Дивно, що ви так кажете, бо всі, хто добре знає Квайнів специфічний стиль, відзначать чужий голос у цій книзі. Денієл Чард гадає, що то Вальдгрейв. Вальдгрейв — що то Елізабет Тассел. А Крістіан Фішер почув вас.
Фенкорт зі звичною зверхністю знизав плечима.
— Квайн намагався наслідувати кращого письменника.
— Вам не здається, що зі своїми прототипами з життя він поводиться якось нерівно?
Фенкорт узяв цигарку й запальничку, запропоновані Страйком, і тепер слухав мовчки, зацікавлено.
— Квайн каже, що дружина й Літагентка паразитували на ньому,— мовив Страйк.— Неприємно, але хто завгодно міг звинуватити в такому людей, що, так би мовити, живуть з його заробітку. Квайн закидає коханці, що та не дуже любить тварин, і ще вводить чи то завуальовану алюзію на погані книжки, що їх вона пише, чи то досить бридкий натяк на рак грудей. Трансгедерна подружка Квайна відбувається лише глузуванням з приводу вокальних вправ — і це після того, як (за її словами) вона повідала йому свою історію і поділилася найпотаємнішими секретами. Квайн звинувачує Чарда фактично в убивстві Джо Норта і дуже грубо натякає, що той хотів зробити з Джо дещо інше. І ще цей закид, буцімто ви винні у смерті своєї першої дружини. Все це — або загальновідомі речі, або поширені плітки, або легко вигадати.
— Але болить від того не менше,— стиха сказав Фенкорт.
— Погоджуюся,— кивнув Страйк.— У результаті багато людей дуже злі на Квайна. Проте єдине справжнє одкровення у книзі — це те, що то ви буцімто насправді зачали Джоанну Вальдгрейв.
— Я вам казав — ну, все одно що казав,— минулого разу, коли ми бачилися,— напруженим голосом промовив Фенкорт,— що це обвинувачення не просто облудне, а ще й нереальне. Я неплідний, і Квайн...
— ...і Квайн мусив би про це знати,— погодився Страйк,— бо ви з ним ще так-сяк ладнали, коли ви захворіли на свинку. Квайн уже глузував з цього у «Братах Бальзаках». І від цього обвинувачення, приховане в образі Різника, видається ще дивнішим, правда ж? Ніби це написала людина, яка не знає про ваше безпліддя. Вам це не спало на думку, коли ви читали книжку?
Сніг рясно сипав на волосся й плечі обох чоловіків.
— Не думаю, що Оуена обходило, правда то все чи ні,— повільно мовив Фенкорт, випускаючи дим.— Бруд прилипає до людини. Оуен просто розкидав його навсібіч. Мабуть, хотів наробити якнайбільше біди.