— Міг би виявити трохи зацікавленості,— засичала Робін на Метью, коли Страйк відійшов до шинкваса і вже не міг їх чути.
— Робін, він зустрічався з якимсь чолов’ягою у якійсь крамниці,— сказав на це Метью.— Не думаю, що когось зацікавлять права на екранізацію такої історії.
Потішений власною дотепністю, він розвернувся до списаної крейдою чорної дошки меню.
Коли Страйк повернувся з напоями, Робін наполягла на тому, що тепер саме вона проб’ється до шинкваса і замовить їжу. Лячно було лишати чоловіків самих, але вона сподівалася, що без неї вони якось знайдуть спільну мову.
Коротка хвиля самовдоволеності в Метью одразу минула, щойно Робін пішла.
— А ти ж служив,— несподівано для себе сказав він Страйкові, хоча обіцяв собі, що не дозволить розмові точитися навколо досвіду й персони Страйка.
— Так,— кивнув Страйк.— У спецвідділі.
Метью не дуже знав, що то таке.
— У мене батько служив у ВПС,— повідомив він.— Ага, разом з Джефом Янгом.
— З ким?
— Ну, валлійський регбіст! Двадцять три виходи на поле,— пояснив Метью.
— А,— озвався Страйк.
— Ага, і тато був майором авіації. Вийшов у відставку вісімдесят шостого, відтоді займається нерухомістю. Чудово влаштувався в житті. Не як твій старий,— додав Метью дещо ображено,— але теж нівроку.
«От гаденя»,— подумав до себе Страйк.
— Про що балакаєте? — стривожено спитала Робін, сідаючи за стіл.
— Та про батька,— відповів Метью.
— Бідолаха,— зітхнула Робін.
— Чого це бідолаха? — обурився Метью.
— Ну... він же переймається через твою маму, так? Через мікроінсульт?
— А,— сказав Метью,— ти про це.
В армії Страйк знав таких, як Метью: наче офіцери, але острівець невпевненості в собі підштовхує їх до надмірної компенсації — іноді досить неприємної.
— Як там справи в «Лоутер-Френчі»? — спитала Робін у Метью, бажаючи показати Страйкові, який її наречений хороший, розкрити для нього справжнього Метью, якого кохала.— Метью проводить аудит в одній маленькій видавничій компанії. Вони з привітом, так? — звернулася вона до нареченого.
— Та то не привіт, то біда,— відповів Метью і почав розповідати; поки не принесли страви, він говорив, пересипаючи свою мову цифрами на взір «дев’яносто тисяч» і «чверть мільйона»; кожне речення було, ніби дзеркало, розвернуте так, щоб показати його персону в якнайкращому світлі: який він розумний, меткий, наскільки кращий за не таких метких старших колег, як він старається підтримати отих довбнів з компанії, для якої проводить аудит.— ...Шукають кошти на різдвяну вечірку, хоча вже два роки ледь виходять у нуль. То буде не вечірка, а панахида...
Упевнені нападки Метью на мале видавництво перервав офіціант, принісши замовлення. Запала мовчанка. Робін, яка сподівалася, що і зі Страйком Метью говоритиме про тих ексцентричних видавців так само мило й тепло, як з нею, гадки не мала, що сказати. Але розповіді Метью про вечірку у видавців навели Страйка на ідею. Детектив почав жувати повільніше. Йому й раніше спадало на думку, що то буде чудова нагода дізнатися, де може бути Оуен Квайн, а тут пам’ять якраз підкинула йому кавалочок інформації, про яку він був забув.
— Корморане, а дівчина в тебе є? — прямо спитав Метью у Страйка; це питання йому кортіло прояснити. Від Робін нічого конкретного він не чув.
— Ні,— неуважно озвався Страйк.— Перепрошую, я на хвильку — треба нагально подзвонити.
— Та які проблеми! — роздратувався Метью, дочекавшись, поки Страйк його не зможе почути.— Спершу запізнився на сорок хвилин, тоді кудись побіг посеред розмови. Без проблем, посидимо почекаємо, поки ви зволите повернутися!
— Ну Метте!
Вийшовши на темний тротуар, Страйк дістав цигарки і мобільний телефон. Закуривши, він відійшов від інших курців у тихий провулок і спинився під цегляними прольотами залізничного мосту.
Калпепер узяв слухавку тільки після третього дзвінка.
— Страйку,— мовив він,— як ся маєш?
— Нормально. Дзвоню попросити в тебе дещо.
— Проси,— недбало озвався Калпепер.
— Ти маєш кузину Ніну, яка працює у «Ропер-Чарді»...
— А це тобі звідки в біса відомо?
— Ти сам мені сказав,— терпляче нагадав Страйк.
— Коли це?
— Кілька місяців тому, коли я для тебе розслідував ту справу зі стоматологом-шахраєм.
— От пам’ять! — вигукнув Калпепер не так захоплено, як трохи злякано.— Це ненормально. І нащо тобі Ніна?
— Можеш нас познайомити? — спитав Страйк.— Завтра ввечері в «Ропер-Чарді» вечірка з нагоди ювілею, хочу туди потрапити.