— Ти ж наче казала, щоб я привів гостю,— пробурмотів до сестри Страйк, поки Грег заводив Ніну у вітальню.
— Я спитала, чи приведеш,— сердито озвалася Люсі.— О Боже, це треба ставити ще... бідолашна Маргарита!..
— Яка ще Маргарита? — спитав Страйк, але Люсі вже побігла до їдальні з лопаткою напереваги, лишивши головного гостя самого в коридорі. Зітхнувши, Страйк пішов слідом за Грегом і Ніною у вітальню.
— Сюрприз! — сказав білявий лисіючий чоловік, підводячись із дивана; його дружина в окулярах усміхнулася до Страйка.
— Господи Боже! — тільки і мовив Страйк, з радістю поспішаючи потиснути простягнену руку. Нік та Ільза були одними з його найдавніших друзів; тільки в них перетиналися, щасливо пошлюблені, дві половини його дитинства — Лондон і Корнволл.— Мене не попередили, що ви теж прийдете!
— Ну, це ж і є суть сюрпризу, Оґі,— сказав Нік, поки Страйк цілував Ільзу.— Ти знайомий з Маргаритою?
— Ні,— сказав Страйк.— Не знайомий.
Ось чому Люсі питала, чи приведе він когось: то була жінка з тих, в одну з яких, за планом Люсі, він мав закохатися і жити довго й щасливо в будинку з магнолієвим деревом під вікнами. Маргарита була смаглява, з масною шкірою і похмурим обличчям; на ній була блискуча фіолетова сукня, придбана, вочевидь, коли вона була трошки худіша. Страйк був упевнений, що Маргарита розлучена. В цьому питанні він уже мав шосте чуття.
— Привіт,— сказала вона, поки Ніна в чорній сукні на бретелях теревенила з Грегом; у короткому слові була вся гіркота світу.
Отже, вечеряти сіли всімох. Страйк не бачився з друзями-цивільними, відколи вийшов у відставку через інвалідність. Навмисне важкий робочий графік стер різницю між буднями й вихідними, але тепер Страйк знову зрозумів, наскільки любить Ніка та Ільзу і наскільки краще було б, якби вони лише втрьох — без усіх інших — їли десь каррі.
— Звідки ви знайомі з Кормораном? — жадібно розпитувала їх Ніна.
— Я з ним ходила до школи в Корнволлі,— пояснила Ільза, через стіл усміхаючись до Страйка.— Тобто то ходила, то не ходила. Він то вчився в нас, то не вчився, так, Корме?
І за копченим лососем було повідано історію мозаїчного дитинства Страйка й Люсі — їхніх мандрів з матір’ю-кочівницею і постійних повернень до Сент-Моса, до тітки й дядька, які були їм за прийомних батьків у дитячі й підліткові роки.
— А потім мама забрала Корма до Лондона, коли йому було скільки — сімнадцять? — розповідала Ільза.
Страйк бачив, що Люсі ця розмова не подобається: вона ненавиділа балачки про їхнє незвичне виховання та скандальну мати.
— І тут він ходив у стару добру звичайну школу зі мною,— сказав Нік.— Гарні були часи.
— З Ніком корисно було товаришувати,— додав Страйк.— Він знає Лондон як свої п’ять пальців: у нього батько таксист.
— А ти теж таксист? — спитала Ніна в Ніка, явно захоплена екзотичністю Страйкових друзів.
— Ні,— весело відповів Нік,— я гастроентеролог. Ми з Оґі разом святкували вісімнадцятиріччя...
— ...і Корм запросив із Сент-Моса свого друга Дейва і мене,— додала Ільза.— Я вперше потрапила до Лондона, була в такому захваті...
— ...і там ми й познайомилися,— закінчив Нік, широко усміхаючись до дружини.
— І що, досі нема дітей? — спитав Грег, самовдоволений батько трьох синів.
Виникла крихітна пауза. Страйк знав, що Нік та Ільза кілька років намагалися зачати дитину, але безуспішно.
— Поки що немає,— мовив Нік.— Ніно, а ти чим займаєшся ?
Згадка про «Ропер-Чард» трохи оживила Маргариту, яка ображено споглядала Страйка з того боку столу, ніби він був ласим шматочком, до якого вона не могла дотягтися.
— Майкл Фенкорт щойно перейшов до «Ропер-Чарда»,— оголосила вона.— Я прочитала вранці в нього на сайті.
— Йой! Це тільки вчора оголосили,— сказала Ніна. Це її «йой» нагадало Страйкові те, як Домінік Калпепер казав на офіціанта «друже»; то вона, мабуть, так підтримувала Ніка, а ще хотіла показати Страйкові, що нормально ладнає з пролетаріатом. (Шарлотта, колишня Страйкова наречена, ніколи не вживала таких слівець і не змінювала аристократичної вимови, хай де опинялася. І Страйкові друзі їй не подобалися).
— О, я велика прихильниця Майкла Фенкорта,— сказала Маргарита.— «Порожній дім» — один з моїх улюблених романів. Я обожнюю російську літературу, і є у книжках Фенкорта щось таке, що нагадує Достоєвського...
Страйк здогадався: то Люсі їй сказала, що він учився в Оксфорді, а отже, розумний. І захотів, щоб Маргарита опинилася на відстані тисячі миль звідси, а Люсі краще його розуміла.