— Ви не проти, якщо я візьму всі та спробую, чи не підійде котрийсь? — спитав Страйк, згрібаючи ключі.
— Як хочеш,— відповіла Леонора, а тоді задерикувато додала: — Нема там Оуена.
Страйк поклав ключі в кишеню, відхилив запізнілу пропозицію Леонори випити чаю чи кави і знову вийшов під холодний дощ.
Ідучи в бік станції «Вестбурн-парк», звідки можна було доїхати до потрібного місця з мінімумом пересадок, Страйк виявив, що знову кульгає. Він не так ретельно, як зазвичай, пристебнув протез, бо поспішав покинути Нінину квартиру, а ще не мав змоги намастити шкіру під ним пом’якшувальним засобом.
За вісім місяців до того (у той самий день, наприкінці якого його вдарили ножем) Страйк дуже невдало впав зі сходів. Консультант, який трохи згодом дивився його ногу, повідомив, що Страйк пошкодив — хоча і не фатально — медіальні зв’язки в колінному суглобі ампутованої ноги, і порадив прикладати лід, відпочивати і стежити за станом далі. Але Страйк не міг дозволити собі відпочивати і не хотів ходити на нові обстеження, тож забинтував коліно і старався витягувати ногу, коли сидів. Біль загалом ущух, але іноді, коли він багато часу проводив на ногах, кукса починала знову боліти і набрякати.
Вулиця, якою кульгав Страйк, забирала праворуч. За ним ішла висока худа фігура зі зсутуленими плечима; голову вона похилила так, що було видно тільки чорний каптур.
Звісно, розумно було б поїхати поки що додому і дати коліну відпочити. Була неділя, і не було жадного сенсу обходити Лондон пішки під дощем.
«Немає його там»,— пролунав у голові Леонорин голос.
Але іншим варіантом було повернення на Денмарк-стріт, де він слухатиме, як дощ періщить по криво підігнаному вікну біля ліжка під самим дахом, а зовсім поруч, у коробках на сходах, лежать альбоми з купою фотографій Шарлотти...
Краще рухатися, працювати, думати про чужі проблеми...
Зморгуючи дощ, Страйк звів очі на будинки, повз які проходив, і боковим зором відзначив постать, яка йшла ярдів за двадцять позаду. Темна куртка була безформна, але через швидкі короткі кроки складалося враження, що то жінка чи дівчина.
Тепер Страйк помітив у її ході й щось дивне, неприродне. В ній не було самозаглибленості самотнього пішохода в холодний дощовий день. Голову дівчина опустила не для того, щоб захистися від стихії, і простувала зі стабільною швидкістю не тому, що прагнула дістатися кудись. Час до часу вона ніби й трохи, але помітно для Страйка пришвидшувала чи сповільнювала кроки, і сховане під каптуром обличчя то відкривалося дошкульному дощу, то знову зникало в тіні. Дівчина намагалася не втратити Страйка з поля зору.
Що там сказала Леонора під час першої зустрічі?
«Мені ще здається, що за мною слідкують. Висока темна дівчина з такими круглими плечима».
Страйк задля експерименту трохи прискорив крок, тоді сповільнив. Відстань між ними не змінювалася; обличчя дівчини — блідо-рожева пляма — виринало з тіні частіше: вона видивлялася, де Страйк.
Досвіду стеження за людьми вона явно не мала. Страйк, експерт у цій справі, пішов би протилежним боком вулиці, вдаючи, що розмовляє по мобільному; приховав би уважну зацікавленість у конкретному об’єкті...
Задля розваги він прикинувся, ніби раптом завагався, засумнівався, чи туди йде, куди треба. Заскочена зненацька, темна фігура завмерла на місці. Страйк знову пішов уперед і за кілька секунд почув відлуння її кроків від мокрого тротуару. Дівчина була настільки наївна, що навіть не зрозуміла, що її помітили.
Попереду завиднілася станція «Вестбурн-парк»: довга низька будівля з золотистої цегли. Там він з нею і зустрінеться: спитає, котра година, роздивиться обличчя.
Завернувши на станцію, Страйк швидко став до стіни біля входу, де можна було непоміченим дочекатися її.
За тридцять секунд він зауважив високу темну постать, що біжка наближалася до станції серед блиску зливи; руки вона тримала в кишенях і явно боялася, що проґавила Страйка, що він уже в поїзді.
Страйк зробив швидкий упевнений крок до дверей, щоб зустріти її лицем до лиця — і тут штучна нога поїхала на мокрих кахлях.
— Чорт!
Незграбно присівши раз, другий, він втратив рівновагу й упав; за довгі, ніби у сповільненій зйомці, секунди, поки його тіло не торкнулося брудної мокрої підлоги, а пакет з віскі не вдарив боляче по наявній нозі, Страйк устиг побачити, як силует дівчини за дверима завмирає, а тоді вона зникає, мов сполохана лань.