— Прокляття,— видихнув він, лежачи на підлозі. Люди біля автоматів з квитками дивилися на нього. Падаючи, Страйк знову підвернув ногу; відчуття було таке, ніби щось порвав; коліно, яке тільки трохи нило, зараз аж пронизувало болем. Подумки клянучи погано протерті кахлі й негнучку конструкцію протезу, Страйк спробував підвестися. Ніхто не хотів йому допомогти. Понад сумнів, люди вирішили, що він п’яний — подарована Ніком та Ільзою пляшка віскі дзенькнула і викотилася з пакета.
Врешті-решт працівник метро допоміг йому звестися на ноги, бурмочучи, що ось же табличка, попередження про слизьку підлогу; хіба джентльмен не бачив, може, вона недостатньо велика? Він же повернув Страйкові його пляшку. Принижений Страйк подякував і покульгав до пропускних автоматів, прагнучи утекти з-під поглядів цікавих.
Усівшись нарешті в поїзд, він витягнув ногу, яку шарпав біль, і обмацав коліно, наскільки це було можливо крізь холошу штанів. Боліло — точно так само, як після того падіння зі сходів навесні. Тепер він розсердився на дівчину, яка йшла за ним, і намагався осягнути, що ж, власне, сталося.
Коли вона до нього причепилася? Стежила за будинком Квайна, бачила, як він зайшов усередину? Може, вона (ото вже приємна можливість) переплутала його з Оуеном Квайном? Кетрин Кент же переплутала — але то в темряві й ненадовго...
Страйк піднявся на ноги за кілька хвилин до пересадки на станції «Гаммерсміт», щоб підготуватися до важкого спуску. Діставшись місця призначення на «Беронз-корті», він уже сильно кульгав і жалкував, що не має ціпка. Страйк перетнув фойє, вистелене вікторіанськими горохвяно-зеленими кахлями, обережно ставлячи ноги на вкритій брудними мокрими слідами підлозі. Надто швидко йому довелося покинути цей сухий прихисток — ошатну станцію з написами в стилі ар-нуво і кам’яними цоколями — і під ненастанним дощем рушити в бік двосмугової вулиці, де гуркотіли машини.
З удячністю й полегшенням Страйк виявив, що вийшов саме на ту ділянку Тальгарт-роуд, де стояв потрібний будинок.
У Лондоні повно такого плану архітектурних аномалій, але Страйк ще не бачив, щоб будинки настільки сильно вибивалися зі свого оточення. Старі будівлі стояли окремим рядом — червоноцегляні релікти більш упевненого та примхливого часу,— а повз них мчали в обох напрямках машини, бо це була основна автомагістраль західної частини Лондона. Це були майстерні митців пізнього вікторіанства: на нижніх поверхах вікна закуті у свинцеві рами, на верхніх — великі, арочні, дивляться на північ — мов фрагменти Кришталевого палацу, знищеного пожежею. Хоча Страйк змерз, утомився і потерпав від болю, він на кілька секунд зупинився перед будинком номер 179, милуючись його виразною архітектурою. Скільки Квайн міг би заробити, якби Фенкорт колись передумав і дозволив його продати?
Страйк видерся на верхівку білих сходів перед входом. Парадні двері захищав від дощу цегляний дашок, щедро прикрашений гірляндами, сувоями й гербами різьбленого каменю. Холодними нечутливими пальцями Страйк один по одному дістав і спробував ключі.
Четвертий увійшов у шпарину без спротиву і прокрутився так, ніби ним користувалися роками. Тихе «клац!» — і двері відчинилися. Страйк переступив поріг і причинив по собі двері.
Шок — ніби удар в обличчя, ніби відро води на голову. Страйк схопився за комір пальта й натягнув на обличчя, захищаючи ніс і рот. Тут мав би стояти запах пилу і старого дерева, але натомість у ніздрі й горлянку лізло щось різке й хімічне.
Він автоматично потягнувся до вимикача на стіні поруч з дверима, і з двох голих лампочок, що висіли під стелею, пролилося світло. Стіни коридору, вузького й порожнього, були обшиті дерев’яними панелями медового кольору. Приблизно посередині на вигнутих колонах з того самого матеріалу трималася арка. На перший погляд усе тут було гармонійне, граційне, пропорційне.
Та придивившись, Страйк мало-помалу розгледів великі підпалини на дереві. Ядучу рідину — оту, через яку незворушне порохняве повітря палило гортань — було розлито всюди, як акт бездумного вандалізму. Вона роз’їла лак на старовинному паркеті, здерла патину з голих дерев’яних сходів, нею навіть стіни облили, і на розфарбованій штукатурці виднілися великі вибілені плями.
Подихавши кілька хвилин крізь щільний саржевий комір, Страйк подумав, що тут надто тепло як на будинок, у якому ніхто не живе. Опалення ввімкнули на повну потужність, і через тепло гидотний хімічний сморід був набагато дошкульніший, ніж міг би за зимової температури.
Під ногами зашурхотіли папери. Опустивши погляд, Страйк побачив купку рекламних меню фастфуду і конверт, на якому було написано «СУСІДАМ». Страйк нахилився і підняв його. Всередині була коротка й сердита скарга від сусідів на запах, написана від руки.