— Я поговорила з кількома друзями, які були присутні на вашій виставі, і знаю, що завтра газети піднесуть вас до небес. Щодо мене не переживайте — я нікому не скажу нічого про «східний танець».
Я слухала, не маючи жодної можливості наводити якісь аргументи.
— Моя перша порада найскладніша й жодним чином не стосується вашого виступу: не закохуйтеся! Кохання — це отрута. Закохавшись, ви втрачаєте контроль над своїм життям, оскільки ваше серце і розум належать іншій людині. Ваше існування під загрозою. Ви робите все, щоб зберегти кохану людину, і втрачаєте відчуття страху. Ця непоясненна й страшна річ, яку називають коханням, змітає з лиця землі все, чим ви є, а натомість залишає те, чим бажає бачити вас кохана людина.
Я згадала очі дружини Андреаса за хвилину до пострілу.
Кохання вбиває нас несподівано, не залишаючи жодних ознак злочину.
Хлопчик підійшов до візка, щоб купити морозива. Мадам Гіме скористалася цим, щоб озвучити другу пораду.
— Люди кажуть: життя не таке вже й складне — життя дуже складне. Просто бажати морозиво, ляльку, перемогу в боче[6], коли під час гри ці поважні й сповнені відповідальності батьки сімей пітніють і страждають, коли їм не вдається влучити дурною металевою кулькою в шматок деревини. Просто бажати стати знаменитою, але складно залишатися нею понад місяць чи рік, особливо коли ця слава пов’язана з тілом. Просто бажати чоловіка всім серцем, але все стає неможливим і складним, коли цей чоловік одружений, має дітей і не збирається залишати свою сім’ю нізащо у світі.
Вона зробила довгу паузу, її очі наповнилися слізьми, і я зрозуміла, що вона говорила про себе.
Настала моя черга. На одному диханні я зізналася в брехні, що ні народилася, ні навчалася в Голландській Ост-Індії, проте познайомилася з цим місцем і зі стражданням жінок, які вирушали туди в пошуках незалежності та натхнення, а знаходили лише самотність і нудьгу. Я спробувала дослівно відтворити останню розмову дружини Андреаса з чоловіком, намагаючись утішити мадам Гіме. Водночас намагалася приховати своє розуміння: в усіх порадах вона мала на увазі себе.
— Усе на світі має дві сторони. Ми звинувачуємо людей, яких покинув цей жорстокий бог на ім’я кохання, оскільки дивимося в минуле й питаємо чому, адже ми так багато планували на майбутнє. Але якщо заглибитись далі у спогади, то згадуємо день, коли це насіння посадили, згадуємо, як удобрювали його й вирощували, аж поки не виросло дерево, яке неможливо викорчувати.
Інстинктивно моя рука торкнулася місця в сумочці, де лежали насінини, які мама дала мені перед смертю. Я завжди носила їх із собою.
— Тож коли жінку чи чоловіка кидає кохана людина, вони концентруються тільки на власному болю. Ніхто не питає, що відбувається з іншим. Чи буде ця людина теж страждати, бо обрала для себе залишитися із сім’єю через суспільний тиск, знехтувавши своїми почуттями? Щоночі вони змушені лягати до своїх ліжок, але не можуть заснути одразу, почуваються збентеженими та заблудлими й деколи думають, що зробили помилку. Іншими вечорами вони почуваються впевненими в тому, що це їхня доля — захищати свої сім’ї та дітей. Але час не на їхньому боці: що далі від моменту розставання, то чистішими є згадки про складні моменти; вони перетворюються тільки на сум за тим втраченим раєм.
Він більше не може собі допомогти. Він стає чужою людиною, здається зайнятим увесь робочий тиждень, а на вихідні приходить на Марсове поле грати в кульки з друзями, поки його діти задовольняються морозивом, а дружина розгублено дивиться, як дефілюють перед нею в елегантних сукнях. Не буде достатньо сильного вітру, щоб вітрильник змінив напрямок руху, і він залишиться в порту, насмілившись плавати тільки в стоячій воді. Страждають усі: ті, хто йде, ті, хто залишається, сім’ї й діти. Але ніхто вже не може нічого змінити.
Мадам Гіме невідривно дивилася на нещодавно висаджену траву в центрі саду. Вона вдавала, що «витерпіла» мої слова, але знала, що насправді я розворушила її рану, і та знову почала кровити. Невдовзі вона піднялася й запропонувала повертатися: її слуги вже мали готувати вечерю. Один перспективний художник, уже досить відомий і важливий, хотів відвідати музей зі своїми друзями, а потім продовжити вечір у своїй галереї, де мав намір показати деякі картини.
— Ясно, що він намагатиметься щось мені продати. Я ж хочу познайомитися з різними людьми, вийти у світ, який достатньо вивчила і який уже починає мені набридати.
Ми неспішно прогулювалися. Перш ніж знову перейти міст у напрямку до Трокадеро, вона запропонувала приєднатися до них. Я погодилась, але додала, що залишила в готелі вечірню сукню і, можливо, вона не пасує до сьогоднішньої події.