І лише опинившись у своїй кімнаті наодинці з повним місяцем, що зазирав у її велике вікно, сильна Ганна Василівна Гаєвська під новим іменем Поль перестала стримувати сльози, заливаючи рожевий напірник пухової подушки.
Час тягнувся так повільно, як лише можна було собі уявити. Щодень Аня примушувала себе підводитися з ліжка, розчісувати волосся, яке потроху відростало, але все ще стирчало врізнобіч, одягати білу блузку під горло, незручну спідницю, фартух із нагрудником і пелеринку, що прикривала її гострі дитячі плечі. Ба більше: Аня з острахом зиркала на корсет, принесений економкою Маргаритою, який і далі висів у її напівпорожній шафі. Ще Маргарита принесла коротке зелене пальто, стверджуючи, що зелений колір неймовірно пасує до її очей. Через те пальто кольору шкільної форми над Анею насміхалися ще більше. Щоправда, для занять з верхової їзди й танців у неї з’явилася пара грубих парусинових шароварів, сап’янові чоботи й легкий білий жакет. Той костюм був її маленькою радістю. Аня вирішила, що записуватиме всі свої маленькі радості, і тоді, коли буде геть нестерпно, перечитуватиме, аби не плакати.
Нові мови бджолами роїлися в голові. Англійські та французькі слова влітали і вилітали, не затримуючись, а німецькі й зовсім проходили мимо. Усі природничі науки були прості й зрозумілі, математика ж видавалася китайською грамотою. Утім, коли дівчинка сказала про це мадемуазель Тамарі, та пообіцяла з наступного року включити в її програму мандаринську мову20. Тож більше Аня жалітися не сміла.
Весна потроху розтоплювала сніги. Уже й гер Фрідріх повернувся — чи то з Лемберґа21, чи з Кракова, чи з Відня. Із цим гером Фрідріхом ніколи не можна було сказати напевно, де він каже правду, де хитрить, а де просто жартує.
У теплиці зацвіли азалії, і дорослі дівчата всі вечори проводили в оранжереї, не впускаючи туди жодної, молодшої від шістнадцяти. Малеча, із якою Аня мала більшість уроків, теж сторонилася її, вважаючи дивачкою й переростком, що не знає елементарних речей. Ну а одноліток новенька воліла взагалі уникати, бо щоразу, коли вона проходила повз гурт підлітків, котрась із них візьми та й устроми якусь шпичку, наче пускання отрути було їхнім улюбленим спортом.
Того дня, виходячи надвір після уроків і помітивши зграйку ровесниць навколо садового столика, Аня за звичкою збиралася повернути на іншу стежку, але просто перед нею, мало не збиваючи з ніг, пробігла Глорія у квітчастому пальті з розпашілим від гніву обличчям.
П’ятеро артемід, що сиділи за столом, саме малювали ескізи суконь. Їх вони збиралися замовити для себе у чернівецької модистки, що от-от мала приїхати. Підлетівши до дівчат, Глорія вихопила помальований папір і, зібгавши, вкинула просто в багнюку, замішану талим снігом.
— Що ти витворяєш?! — звелася на ноги Амелі, роздуваючи щоки. — Тебе що, ґедзь укусив чи ти з дитинства така пришелепувата?
— Дочка якудзи та повії! — випалила Глорія, багровіючи ще більше. — Нічого доброго я від тебе не чекала, але… підлість? Що ти про мене наговорила герові Фрідріху?
— Лише правду, — закліпала віями Амелі, удаючи невинність, від чого її й без того великі розкосі очі здалися ще більшими. — Я сказала, що ти пропускаєш половину уроків, бо вважаєш себе надто розумною для них. А ще сказала, що ти зустрічаєшся із сином конюха. Він тепер зачастив до нас, свіже сіно мало не щодня привозить, медові пряники…
Амелі закотила очі, мрійливо всміхаючись і демонструючи всім рівні білі зуби. Дівчата за столиком засміялися. За мить кулак Глорії уже летів у напрямку миленького личка Амелі. Азіятка ухилилася, ставлячи тій підніжку. Глорія впала на мокру від талого снігу землю, проте встигла зачепити рукою шию японки. Ще секунда — і обидві дівчинки вже борсалися на холодній землі, набиваючи одна одній синці й вимазуючи рукавички брудом і кров’ю.
Аня так і стояла з роззявленим ротом, спостерігаючи за колежанками. Мірто й інші подруги Амелі схопилися з місць, але теж не наважувалися влізти в бійку. Тільки коли Микола Іванович вийшов на поріг із мітлою та з розмаху хльоснув березовими прутами обох дівиць, вони нарешті розійшлися на два боки, облизуючи побиті губи та спльовуючи на першу весняну траву.