— Це так… дивно — бути несправжньою. — Аня погойдувалась, закинувши голову.
— Усе залежить від точки зору. От небо, наприклад, — показала на рожеву заграву Істем. — Воно ж синє, правда? Чому ж надвечір прикидається багряним, жовтим, фіалковим, а вночі стає чорним і всіяним зірками?
— З погляду фізики, небо не має кольору. Узагалі нічого не має кольору. Просто довжина світлових хвиль змінюється. Це лише в наших очах.
— Про це я й кажу. Усе залежить від кута зору. А втім, я тут дещо дістала. Ти знаєш, що таке карти Таро?
Аня заперечно похитала головою.
У халяві високого чобота Істем мала секретну кишеньку. Там вона зазвичай тримала невеликий, але гостро заточений ніж. «Ніколи не знаєш, для чого пригодиться», — по-змовницьки казала вона.
Зараз по сусідству з ножем розташувалася мініатюрна колода карт.
— Це не звичайні гральні карти, вони можуть передбачати долю, — зловісно прошепотіла Істем, чиє коріння губилося десь між дервішів23 Малої Азії, і її обличчя стало таємничим і застрашливим.
— Може, тобі краще ворожкою в те кабаре влаштуватися? Подумай, у тебе відбою від клієнтів не буде!
— Тягни, красуне, — не змінюючи тону, прошепотіла Істем.
Карта задрижала в руках. У сутінках усе ще можна було розгледіти жінку, що стояла із зав’язаними очима, тримаючи в руках колесо. Один чоловік у середньовічному гауні24 дряпався по колесу вгору, інший падав униз.
— Нічого собі, оце ти щасливиця, — присвиснула Істем, виходячи з ролі ворожки. — Це давньоримська богиня удачі Фортуна. Вона мінлива й непостійна. Може повернутися обличчям до бідняка, а може втоптати в бруд самого імператора. Їй байдуже, хто стоїть перед нею, — вона сліпа. І сьогодні, дорога моя Поль, Фортуна повернулася до тебе.
— І що це означає? — буркнула та, почухуючи ніс. — Я виграю в карти маєток і поїду жити в Одесу, до моря?
— Це значить, що ти матимеш свій шанс. Не упусти його, — знову перейшла на зловісний шепіт Істем.
Покрутивши карту в руках, Аня лише знизала плечима. Надвечір ставало холодно, і вона пожалкувала, що лишила в кімнаті свого зеленого, як і весь її одяг, картуза. Вона хотіла вже кликати подругу всередину, аж побачила щось страшне: одна з веж їхнього величного будинку іскрилася, мов різдвяний феєрверк. Карта випала з рук, перекочуючись у молодій траві.
— Що сталося?! — стурбовано вигукнула Істем, але Аня вже бігла до палацу, вдивляючись у вогонь. Їй здалося, що там, в оповитій полум’ям башті, ліворуч від її улюбленої годинникової вежі, хтось був.
Із будинку вже вибігали покоївки, старий ключник біг за пожежним рукавом, конюхи возилися біля колонки з водою, відкручуючи запобіжники.
— Я тут! Рятуйте, я тут! — Ледь чутний голос долинув з верхівки башти, дерев’яні перекриття якої погрожували от-от обвалитися.
Мадемуазель Тамара вибігла на вулицю в самому халаті поверх спідньої білизни. Горів її дім, горіла її школа! Школа, що була спроектована за дитячими малюнками найперших артемід, — із трьома високими вартівнями й дерев’яними галереями-балконами… Та жахливішим було інше — у пойнятій полум’ям вежі, де розташувалася бібліотека, кричала її вихованка.
— Я не можу спуститися, тут всюди вогонь! — вигукувала вона. — Рятуйте! Допоможі-і-іть!
— Це Зоя, одна із семиліток, — нажахано прошепотів хтось за спиною Тамари.
Економка Маргарита натиснула тривожну кнопку, і дівчатка юрбою вибігали надвір, на ходу застрибуючи в черевики та кутаючись у пелеринки. Лише одна шмигнула всередину, пробиваючись крізь натовп.
— Стій, куди побігла? — крикнула навздогін зеленій тіні Тамара, але та вже стукотіла підборами по сходах центральної годинникової вежі. — Ніно, дожени цю ненормальну! — наказала одній із старших дівчат директорка, спостерігаючи, як дістають з возівні драбину, розмотують гідравлічний рукав. Їй, колишній агентці «Артеміди», здавалося, що все це робиться дуже повільно й дуже недбало, вона вже готова була сама бігти в башту, що палала, коли з вікна центральної вартівні, просто перед циферблатом, з’явилася та сама тінь.
— О Пречиста Діво! — схопилася за голову Тамара, помітивши стрижену артеміду. Вона й незчулася, як викрикнула українською, із яскраво вираженим гуцульським акцентом: — Ану, злазь ‘відти бігом! Качка би ті копла!
Аня кинула погляд на пані Тамару, а потім на охоплену полум’ям башту й без вагань пішла карнизом, стрімко перестрибуючи на сполучений із бібліотекою дерев’яний балкон.