Аня дописала й відклала перо. Вона глянула у випукле дзеркало, що висіло на стіні. Із люстра на неї дивилася вже зовсім доросла дівчина, середнього зросту, засмагла й вилицювата, нічим не примітна, окрім хіба що зеленавих очей, обрамлених довгими чорними віями під ниточками брів. Її волосся росло жахливо повільно і ледь-ледь сягало лопаток. Аня скрутила його й заколола китайською шпилькою. Вийшло так собі, нічого особливого. Що ж, не дивно, що її нікуди не беруть — ані на практику, ні на справжню місію. Менше від року лишилося до вісімнадцятиріччя, а вона за час перебування в притулку жодного разу не полишала його, хіба навідувала гуцульське село поряд і кілька разів потайки підіймалася на прилеглі гірські вершини.
За вікном мезоніну заіржали коні. Дівчина скочила на ліжко, відчинила кватирку й, висунувши голову, побачила Амелі: та їхала в бричці, ховаючись під вигадливим темно-синім капелюшком і знічено відводячи погляд. Усі були певні, що японка більше не повернеться до притулку. Вона поїхала на першу практику, коли їй ледь виповнилося чотирнадцять. Два роки від неї нічого не було чути, артеміди вже подумали, що вона витримала всі екзаменаційні випробування й тепер виконує місію, але помилилися. Амелі, на яку мало не молилися вчителі, яку обожнювали пані Тамара й навіть сам гер Фрідріх, провалилася на іспиті.
Мовчки, не вітаючись із колишніми колежанками, що юрбою оточили її з тисячею запитань, Амелі злізла з брички й уже готова була зайти в дім, як на порозі з’явилася Глорія.
— Овва, зірка Лі знову засяяла на нашому скромному небосхилі! — широко посміхнулася вона. — Вітаємо, ласкаво просимо назад!
— Чула, ти теж провалилася, — мов відрізала Амелі. Якби можна було вбити поглядом, то Глорія б уже лежала бездиханна. — Кажуть, тебе влаштували гувернанткою в пристойну французьку сім’ю, а ти «ненароком» звабила їхнього старшого сина…
— Це справді сталося випадково, — зробила янгольське обличчя Глорія. — Молоді люди в наш час такі нестримані! Ну, а ти на чому засипалася?
— За своїм носом стеж і не пхай його, куди не просять!
Амелі посунула Глорію плечем, заходячи всередину.
Аня сіла на ліжку й зітхнула. Якщо навіть ці обдаровані в усьому дівчата провалилися, що тоді казати про неї?
Дівчина підійшла до туалетного столика й висунула шухляду. Звідти витягла три блискучі медалі. Одну вона отримала за порятунок Зої, другу — за джигітування25, а третю — торік за постановку балету. Тут-таки лежав старий зелений картуз — як нагадування про світ, із якого прийшла сюди артеміда Поль.
У двері постукали, і за мить на ліжку безцеремонно лежала Зоя, метляючи в повітрі ногами та ледь стримуючи захват.
— Ти чула, що Амелі повернулася? — гаряче почала вона.
— Угу, — лише й відповіла Аня, непомітно кладучи медалі назад до шухляди.
— А що пані Козинська влаштовує нам контрольну з астрономії наприкінці тижня?
Легенько посіпуючи кінчик довгої рудої коси, Зоя не зважала на Аніне насуплене обличчя — за кілька років вона добре притерлася до звичок своєї відлюдькуватої «сестриці».
— Та знаю я, — відмахнулася дівчина, не маючи настрою говорити про навчання.
— Усі наші так бояться цієї контрольної… Переймалися через тебе. Ержбета каже, що може допомогти тобі готуватися, а Віталіна пообіцяла, що ходитиме до тебе на балет, якщо ти здаси з першого разу! Бачиш, ми всі любимо нашу старшеньку! — Зоя склала губки бантиком.
Аня лише закотила очі. Її однокласниці, колишні семилітки, і справді прикипіли до неї, мов до рідної.
— А що за місяць приїздить гер Фрідріх і забере до Константинополя кількох старших дівчат? Про це ти теж знаєш?
Цього разу Аня заклякла, ніби розмірковуючи.
— Думаю, вони неодмінно оберуть тебе!
— Ти ж розумієш, — знизала плечима Аня, — хай би що робила, хай би як довго сиділа над книжками, я ніколи не зможу бути такою, як ви.
— Слухай, часом мені здається, що ти просто не вмієш радіти маленьким перемогам, — примружилася Зоя. — І радіти взагалі. Зануда — от хто ти!
— Якщо я поїду на місію, — нарешті посміхнулася Аня, куйовдячи неслухняну гривку молодшої подруги, — то привезу тобі гостинця.
— Якщо ти поїдеш на місію, — несподівано серйозним тоном відповіла мідноволоса Зоя, — то ти здаси іспит і більше сюди не повернешся.
Головна зала палацу була залита електричним світлом. Пахло пряною печенею та французькими сирами. Античні статуї згори вниз дивилися на дівчат, що радісно щебетали, сідаючи за довгі столи. Святково вдягнені та підмальовані, артеміди чекали на появу гера Фрідріха й мадемуазель Тамари, щоб почати нарешті урочисту вечерю з нагоди іменин останньої.