— Імпровізуймо, — відповіла за всіх Глорія, з ноги відчиняючи двері таверни.
Таверну наповнювали запахи. За п’ять років життя в притулку Аня забула, що таке голод. Тепер вона мала чудову можливість згадати. М’ясо, що смажилося просто у дворі на вогні, аромат кориці й не знаних раніше спецій, вигляд соковитих свіжих овочів — усе навколо нагадувало, що непогано було б повечеряти.
— Ось цей, за середнім столиком, — шепнула Мірто, показуючи на доглянутого чоловіка років п’ятдесяти, стрункого, з охайною сивою бородою й інтелігентним обличчям.
Недовго думаючи, Глорія підсунула стілець і, по-царськи вмостившись на ньому, кивнула колежанкам, щоб приєднувалися.
— Ви вже замовили, містере Бойль? — Вона підперла ліктем голову, торкаючись мізинцем куточка пухких губ. — Що ви порадили б скуштувати в цьому місці?
Глорія розійшлася, її було вже не зупинити, тож дівчата й не намагалися. Вони мовчки сіли за стіл, оточивши дещо сконфуженого містера Бойля.
— Нам ще дві порції такого, — звернулася до офіціанта білявка, показуючи на велику тацю смаженого м’яса в його руках. — І якогось салату. Знаєте, ці виснажливі дієти, чорт би їх узяв, — посміхнулася вона до англійця, грайливо нахиляючи голову.
— Не думаю, що мав приємність вас знати, — почав був містер Бойль, підводячись з-за столу.
— Навпаки, з однією з нас ви, сер, уже давно знайомі. Міс Марія Вулгаріс, привітайтеся з другом вашої матері.
Мірто звела руку і, всміхаючись самими очима, поворушила кінчиками пальців на знак вітання.
— Марія? — остовпів містер Бойль, удивляючись в обличчя Мірто. — Ти справді схожа…
— На матір? — сумно закінчила речення дівчина.
Той кивнув.
— Не думав, що ти… вижила. Після такого шторму… Тіло твоєї матері знайшли в бухті біля Корфі…
— Я знаю. Мене підібрали рибалки й віднесли подалі від цього проклятого місця, — крізь зуби сказала Мірто.
— Але… що ж тоді ти робиш тут?
— Це довга історія, — утрутилася Глорія. — Про неї ви поговорите наступного разу. А зараз, містере, нам дуже потрібна ваша допомога. Бачте, Марії та її друзям — тобто нам, — уточнила вона, обводячи артемід поглядом, — терміново потрібно дістатися Смірни.
— Ну, наступний рейс туди буде хіба що за тиждень, а то й два…
— Містере, терміново — це означає вирушити вже сьогодні.
— І звісно, ваші кишені набиті срібними драхмами й паперовими доларами? — усміхнувся чоловік, відкидаючись на спинку стільця.
— Якби так, навряд чи ми прийшли б до вас знайомитися, — мило посміхнулася Глорія, теж відкидаючись на спинку.
— Я комерсант, міледі, — звузив красиві й розумні очі містер Бойль. — А комерсант нічого не робить без власної вигоди.
— Ми вам заплатимо, скільки скажете, — втрутилася Амелі. — Кошти в нас є, але все, на превеликий жаль, на тому березі моря. Хочете, ми напишемо розписку…
— Міледі, я не працюю в борг. Банк розташований на іншому кінці вулиці. Відчиняється завтра, о восьмій ранку…
— А скажіть, пане комерсанте, — перервала його Аня, яка досі мовчки сиділа осторонь і роздивлялася брижі на своїх штанах. — Затверджений план розвитку морських шляхів «Грецького торгового товариства» принесе вам яку-небудь користь? В усякому разі, кіріос Вулгаріс дуже зацікавлено вивчав цей документ, доки я його не позичила.
Примружившись, ніби кіт перед стрибком, дівчина в костюмі юнака дістала з-під столу згорнутий удвоє аркуш паперу й поклала його перед їхнім новим знайомим.
Очі комерсанта засвітилися, а колежанки по-новому подивилися на Аню. Якщо їхнє завдання — це тунель, то в його кінці нарешті блиснуло давноочікуване яскраве світло.
— Пане офіціанте, — гукнула Глорія, широко посміхаючись, — а принесіть-но нам караф36 червоного вина й десерт. Здається, у нас знову є привід для свята.
Баркас «Нереїда» мав дві щогли з пишними білими парусами та був оснащений паровим двигуном. Певно, корабельна компанія «Вулгаріс» небагато платила морякам, бо вони не поспішали підкидати вугілля, економно ловлячи попутний вітер. Узагалі все відбувалося повільно, неспішно, — як сказала Мірто, дуже по-грецьки.
Хоча замовлення містера Бойля корабельна компанія прийняла ще з вечора, моряки рішуче відмовилися вирушати проти ночі, посилаючись на шторм і власну нетверезість. Артеміди провели ту ніч у просторому й порожньому пасажирському салоні, гойдаючись на хвилях, і підмерзли під ранок.
Початок дня був рожевий, ніжними барвами пойнялося небо. Матроси розмотували канати й закидали мішки з вугіллям, лаючи похмілля й один одного. Судно рушило, лишаючи по собі чорнуватий шлейф диму, і незабаром Андрос зник за виднокраєм, поступаючись іншим островам і острівцям.