Мірто й не помітила, як опинилася на кормі, осторонь від метушні. Гріючись на сонці, вона видавалася спокійною, і лише дуже пильне око могло помітити збентеження в її погляді чи судомність у таких завжди виважених рухах. Вона дивилася на море.
Зненацька її ноги обвила мотузка, інша зав’язалася навколо плечей, а чиясь рука, що бридко тхнула немитим тілом, затиснула рот. Мірто відчувала, як її притискають животом до борту. Отак, тихо й беззвучно, ніби ніколи не було ні її самої, ні замаху на частку в корабельній компанії «Вулгаріс». Усі надто заклопотані, ніхто не почує. Тіло тихо ввійде у воду й осяде десь на дні — прикріплений до литок камінь про це подбає. «Це була би марнотна смерть», — майнуло в голові Мірто, коли вона вже відчувала ребрами перекладину борту й краєм ока зловила скляні погляди найманих убивць. Вона щосили подалася назад, спиною відштовхуючи від себе нападників. Такого вони не очікували від юної леді. Та «леді» часу не гаяла. Доки вони не спохопилися, Мірто розвернулась до них обличчям і лобом ударила одного з чоловіків. Зв’язані руки й ноги не давали багато простору для маневрів, але міцне тіло Мірто могло витримати й не таке.
Кров заюшила з розтятої брови нападника. Він скрикнув від болю й несподіванки. Мірто мимохіть посміхнулася — добре, що їй не доведеться кликати на допомогу, бо «допоможіть!» від артеміди звучало б зовсім жалюгідно.
Сріблясте лезо майнуло в повітрі, впиваючись іншому чолов’язі в передпліччя.
— Ти жахливо цілиш. — Мірто розвернулася до Ані, відчуваючи, як на лобі розростається чимала гуля. — Треба було в груди.
— Сюди! Допоможіть! — без зайвих вихилясів закричала Анничка.
Тут-таки з’явилася Глорія, перехоплюючи того, що з розбитою бровою, але здоровань легко випручався, відкидаючи дівчину. Доки підскочили моряки й прибігла захекана Амелі, обидва нападники вже перестрибнули через борт, зникаючи десь між білими баранцями хвиль.
— Ножа шкода, — лише й сказала Глорія, вивільняючи Мірто з мотузок. — Гарний був ніж, еге ж?
Вони стояли на палубі, поглядаючи на годинник Амелі. Було чверть на сьому по обіді, а на горизонті вже виднілася Смірнська затока. До півночі лишалося ще вдосталь часу. За якусь годину-півтори мандрівниці вже сидітимуть за столиком готелю й замовлятимуть чай — вони не лише вкладалися в час, а навіть випереджали його.
Утомлені довгою дорогою, дівчата мовчки спостерігали за чайками й великими хвилями, що з розгону врізалися в борт. Найбільш відстороненою здавалася Мірто. Вона не боялася моря, яке поглинуло матір і мало не поховало її саму. Вона просто ненавиділа його, це лазурове й аквамаринове Егейське море.
Аня тихо підійшла й зупинилася поруч. Від сонця, вітру, гудіння парового двигуна, голоду та перевтоми голова розколювалася.
— Як поживають твої демони?
— Здається, вони от-от мене з’їдять, — відповіла Мірто, видихаючи. — Скажи мені, Поль, я от ніяк не збагну. Якщо ти щиро кохаєш людину, хіба ти не зробиш усе, щоб їй було добре? Що ж це за любов така, яка веде до втечі? До самогубства? Якщо вони всі так любили мою маму, то чого ж не вберегли?! І навіть багато років по тому у пам’ять про неї жоден із них не запитав, як я жила увесь цей час…
— Як ти жила увесь цей час? — Аня повернулась до Мірто і стояла, вдивляючись у глибоку синь очей грекині.
Мірто гмикнула.
— Хочеш бути моєю подругою чи просто вдаєш, що тобі не байдуже?
Аня знову повернулася обличчям до моря, замріяно вдивляючись у далечінь.
— Мені дуже подобається буддійське вчення про карму. Я знаю, як тобі хочеться помститися цим недолюдкам, бо теж маю, кого ненавидіти. Якби я знала свого батька… Щоби прийти до нього, зазирнути в очі й запитати, як він міг кинути вагітну маму? Перекроїти все її життя?! Із великої сцени театру викинути її на задвірки міста, на підмостки дешевого кабаре. Хтозна, може саме тому я тепер ношу із собою заточений ніж?
— І саме тому твоя мама ніколи не назвала тобі його імені, правда?
— Це їхні гріхи, і їм за них платити. У притулку нас навчали десятків способів, як забрати чиєсь життя, і водночас нам твердили про його цінність. Твоя мама віддала своє життя, щоб ти жила. У якомусь сенсі, моя мама вчинила так само. Якби вона зробила аборт, вона могла б досі танцювати в балетній трупі, стати примою, жити в маєтку, на який заслуговувала, а не тулитися у вогкій кімнаті на цокольному поверсі.
Мірто схвально кивнула, і небо відбилося в її очах.