Тільки-но Амелі це прочитала, як зблідла так, що й не впізнати. Від тої миті вона не зронила жодного слова, зате не проминала можливості люто вдарити придорожний стовп чи розбити пляшку. Добре, що Мірто минулого року вже їздила до Токіо на практику, тож швидко зорієнтувалася в шляхах і вокзалах. Амелі ж злою примарою плелася за артемідами. Помітно було, що кожен наступний крок болем пронизував усе її тіло, і якби дівчину вчасно не посадили на потяг, то вона так і лишилася б на пероні.
Раптом Фіалочка, як охрестила незнайомку Аня, стала ніяково жестикулювати, відсторонюючись від чоловіка поряд. Вона йому щось стиха говорила, сором’язливо прикриваючись книжкою й відкидаючи його руку, але той натомість підсовувався ще ближче. Помітивши Анін насторожений погляд, Амелі обернулася. Їй знадобилася лише мить, щоб оцінити ситуацію. Стрімко підвівшись і притримуючи поли шелесткої спідниці, Лі через піввагона кинулася до Фіалочки.
— От дідько… — вихопилося в Ані, і вона кинулася слідом за колежанкою, стримуючи тривогу, що наростала.
А боятися було чого. Розмовляти Амелі не стала. Вихором підлетівши до чоловіка, вона вивернула його праву руку так, що та хруснула десь у ліктьовому суглобі. Той заволав від болю та приниження, вочевидь кличучи на допомогу. Схопивши розпашілу Амелі за руку, щоб та ще чого не утнула, Аня теж закричала:
— Кличте провідника! Викликайте поліцію!
І коли у дверях вагона з’явилася кругленька туша офіцера, вона кинулася йому навперейми, швидко-швидко говорячи англійською:
— Цей негідник чіплявся до леді, а моя подруга лише підійшла, лише торкнулась його, а він… клятий симулянт! Ви говорите англійською? Ми громадянки Австро-Угорської імперії. Ну, подивіться на цю тендітну дівчинку! Хіба вона могла б зламати панові руку?
Здійнявся крик і ґвалт, понівечений Амелі японець розмахував кулаком здорової руки, а дівчина-Фіалка налякано затуляла обличчя книжкою. Це був роман Джейн Остін40.
Зрештою чоловіки у вагоні один за одним підтвердили слова Ані — адже ніхто не хотів визнавати, що це мале дівча в довгому велюровому пальті й чорних рукавичках і справді зламала руку вдвічі більшого за неї дядька. Ба більше, вона виявилася єдиною на весь вагон, кому було не байдуже.
Нарешті все стихло. Фіалочка вклонилася з десяток разів, шепочучи своє «арігато гозаймасу»41, а Амелі повернулася на своє місце. Глорія та Мірто досі спали, щоправда тепер підсунувшись до вікна й притулившись до нього головами.
— Теж мені, спецагентки, — спробувала пошуткувати Аня. — Їм треба «алярм»42 на вухо кричати, щоб нарешті прокинулися!
Амелі навіть не посміхнулась. Підперши ліктем голову, вона важко переводила дихання. Її погляд був спрямований у нікуди.
— Може, все ж таки скажеш, у чому річ? У цій місії Святої Катерини… рояться твої демони? Чи дракони?
Погляд Амелі став осмисленим. Вона іронічно гмикнула, і її обличчя, таке по-дитячому миле й лялькове, раптом постаріло років на двадцять. Аня зненацька зрозуміла, що в Амелі ніколи не було дитячих очей. І це не тому, що вона дуже розумна. Просто в неї ніколи не було дитинства.
— Скажеш, коли захочеш. Якщо захочеш, — понизила голос Аня, відводячи очі.
— Була б моя воля, я б ніколи більше про це не згадувала… — Амелі сумно похитала головою. — Але, бачу, гер Фрідріх серйозно взявся за наше виховання. Ти вже, певно, чула… — Лі теж понизила голос, переходячи на німецьку. — Мої батьки належали до одного з кланів якудза. Це розлога система організованої злочинності тут, у Японії. І як це зазвичай буває з бандитами, вони померли молодими. Про них я лише чула, бо мене дворічною забрали в притулок, яким опікувалася місія Святої Катерини.
Амелі зітхнула. Від самої згадки про минуле в японки тремтіли руки. Аня накрила була їх долонею, проте колежанка випручалася.
— Не торкайся мене. — У її голосі бриніла холодна загострена сталь. — Я терпіти не можу, коли мене торкаються.
Чоловіки в розлогих капелюхах палили бадилля на рисових полях. Вітру не було, і від того дим стелився низько над землею, ховаючи за білою пеленою ще зелені городи, кам’яні надгробки кладовища й спрямовані в небо роги воріт синтоїстського храму. Дим був усюди, він сповивав людей і застеляв дорогу. Лише дахи дерев’яних будинків із закрученими, мов кучерики, краями сіріли на фоні осіннього неба.