Коли напівзатулене хмарами сонце піднялося вище, а дим розсіявся, можна було нарешті розгледіти двори провінційного містечка Сідзуока, які так відрізнялися від усього, що Аня бачила раніше. Зазирнувши за паркан, незвично для європейського ока вкритий черепичним дашком, вона помітила чудернацьким чином підстрижені дерева й нанизану на нитки, мов новорічні прикраси, хурму, що сушилася в піддашші.
Нарешті артеміди вийшли на берег моря, де височів на європейський лад споруджений будинок, сірий, триповерховий, обнесений височезною кам’яною стіною. З-за стіни визирав шпиль такої самої сірої та непоказної каплички. Навколо стояла така тиша, ніби всередині не було жодної живої душі.
— Ласкаво просимо в сиротинець Святої Катерини, — гмикнула Амелі, беручись за дверний молоточок — масивне кільце у вигляді дракона, — але ніяк не зважуючись постукати.
— Бачили б нас зараз інші дівчата з притулку, не повірили б, — сказала Глорія, поправляючи високий комірець, прикрашений простенькою брошкою. — Думаєте, мені личить цей болотяний колір маринарки? — Вона стряхнула пилюку з жакета. — Звісно, на контрасті з ним моя шкіра підкреслюється ще вигідніше…
— Цікаво, що чекає нас за порогом? — подумала вголос Мірто. — «Шість місяців» звучить мов «вічність».
Клубок підступав до горла Амелі.
— Давай, — шепнула їй на вухо Аня. — Стукай. Це твій бій.
— А що ж ви? — повела тонкою бровою японка.
— А ми просто будемо на твоєму боці.
— Годі шептатися! — забрала в Амелі двірне кільце Глорія, і моторошна пообідня тиша наповнилася звуком металу.
На той звук вибігли дві монашки й поспіхом відчинили двері.
— Good afternoon!43 Ви від пані Тамари з австрійського притулку? Це було так мило з її боку — надіслати своїх кращих учениць! У нас завжди бракує вільних рук, — навперебій заходилися пояснювати немолоді черниці в сизо-сірому, одна з видовженим обличчям, а друга з круглим. — Сестра Аглая вже зачекалася!
Роззираючись на всі боки, артеміди зайшли в скромну приймальню, де за масивним столом, укритим білим по білому вишитою скатертиною, сиділа опасиста монахиня, убрана в рясу, із рожевуватим обличчям, маленьким картопляним носом, міцно стуленими губами й глибокими борознами зморщок навколо них.
Артеміди зробили кніксен44. Сестра Аглая підвелася. Доки дівчата, намагаючись не підводити високо очі, оцінювали аскетичне убранство кімнати й саму директорку притулку, вона неспішно обходила новоприбулих, прискіпливо оглядаючи їх.
— Що ж, чи можу я подивитися ваші паспорти? — зверхньо, скрипучим голосом із південно-західним американським акцентом сказала черниця англійською.
Не знімаючи рукавичок, дівчата повідкривали дамські сумочки та дорожні валізи, дістали й простягнули директорці документи з чорним двоголовим орлом, увінчаним короною — гербом Австро-Угорщини.
— Отже, що ви в нас робитимете шість місяців, любі фройляйн? Тут мешкають двадцять п’ять дівчаток. Раніше ми брали зовсім маленьких, а потім вирішили, що з ними надто багато мороки. До того ж немовлята ще не здатні сприймати Слово Боже. Тому ми приймаємо дівчат із шести років, а коли їм виповнюється чотирнадцять — відправляємо здобувати професію.
— На виробництво шовку та в борделі? — вихопилось в Амелі.
— Що, даруйте? — Маленькі очі сестри Аглаї стали ще меншими. Вона була одного зросту з Амелі, але масивніша за неї. Підійшовши впритул до японки, що дивилася поперед себе, вона взяла її за підборіддя й потягнула вгору, тим самим змушуючи дівчину подивитися на себе.
Артеміди заніміли.
— Як тебе звати, гостроязика?
— Амелі дю Валь, мадам, — нарешті відповіла на її погляд артеміда, важко переводячи дух і з величезним зусиллям опановуючи себе, щоб не зламати другу руку за сьогодні. — Я не хотіла видатися нетактовною. Зрозумійте, я родом із Кіото і, перед тим як потрапити до австрійського притулку, багато натерпілася в місцевих так званих сиротинцях.
Жінка відпустила підборіддя Амелі. Артеміди полегшено зітхнули.
— Японці можуть бути справжніми варварами. Тому наша священна місія — донести до них світло цивілізації. І тому ми читаємо Святе Письмо, навчаємо дітей англійської, шиття й вишивання. Ми даємо їм справжню американську освіту. Пані Тамара сповістила мене, що ви, її вихованки, готові взяти на себе питання освіти наших дітей. Тож чекаю ваших пропозицій.
Сестра Аглая знову сіла за стіл і взяла до рук перо, явно даючи зрозуміти, що відповідь їй потрібна просто зараз.