— Хоч ви й бідно вдягнені, але не схожі на місіонерок, — уже англійською повів далі незнайомець. У його вимові не було азійського акценту, характерного для цього регіону.
— Після стількох років у публічному домі ми вирішили присвятити наші життя Господу Богу нашому, — із пафосом сказала Глорія, складаючи руки, наче в молитві.
Дівчата підіграли їй, посміюючись і теж молитовно складаючи руки.
— Що ж, сподіваюся, відтепер свята Катерина вбереже вас від гріха, — чоловік говорив серйозно, виважено, із ледь чутною іронією в голосі. — Хоча, як на мене, непогано було б согрішити з якоюсь із вас.
— Пробачте, окяку-сама48. Ми по одній не продаємося, а всі разом будемо вам не по кишені.
Дівчата пирснули від сміху. Незнайомець теж посміхнувся.
Зненацька навколо стало людно, вочевидь чоловіки-відвідувачі відчули потребу повертатись до дружин та відсипатися після випитого алкоголю. Ховаючись від цікавих поглядів, артеміди наспіх повзувалися та зграйкою висипали на вкритий темрявою битий шлях.
Уроки балету в «Артеміді» разюче відрізнялися від уроків у місії Святої Катерини. І річ не в мовному бар’єрі й навіть не в японській відчуженості. Вихованиці, особливо старші, соромилися свого тіла. Розправити плечі й підвести підборіддя видавалося подвигом для більшості з них. А коли на прохання Ані сестра Сара заграла на піаніно життєрадісну мелодію, щоб дівчатка уявили себе сніжинками, вітром чи крапельками дощу й закружляли у вигаданому танці, ті просто стояли посеред зали, боязко озираючись одна на одну.
Кілька разів Аня мала необережність торкнутися ступні однієї з учениць, щоб витягнути їй носок, як це роблять усі викладачі класичної хореографії. Але дівчинка затіпалася, мов риба під льодом, і забилася аж у куток зали, щоб її не було видно за іншими танцівницями.
Після такого балету Ані хотілося плакати. Попервах вона очікувала, що з часом катеринки розкриються, потягнуться до неї, довірятимуть, але день за днем, урок за уроком вона бачила лише напнуті шиї та напружені плечі.
— Міс Поллі, — гукнула до неї добродушна сестра Сара, що мала довгасте, кінське обличчя й тупуваті, але дуже щирі великі бурштинові очі.
Із сестрою Сарою вони навіть подружилися. Ця черниця добре грала на фортепіано, мала високий дзвінкий голос і дуже любила поїсти.
— Я мала б іти на урок до міс Амелі, але в мене сильно розболівся живіт, — зашепотіла сестра Сара. — Думаю, до мене «приїхали гості». — Вона поглядом показала на низ живота, вочевидь, маючи на увазі місячні.
— Ідіть, сестро, відпочиньте. Я з радістю допоможу Амелі.
— Не треба допомагати. Просто стань отак, збоку, і пильнуй, щоб нічого крамольного ця міс Амелі не бовкнула. Сестра Аглая наказала за нею особливо наглядати, — по-секрету доповіла монашка. — Ти така чемна дівчинка, а ця Амелі… Ви з нею не дуже ладнаєте, правда ж? Ходи, покажу тобі бокові дверцята, їх ізсередини не видно, вони затулені мусліновою запоною.
Від цієї трагікомедії Ані хотілося засміятися, але вона стрималася. Тепер вона справжня шпигунка, що й казати! Дівчина потиснула сестрі Сарі руку, пообіцяла чесно доповісти, якщо побачить щось підозріле, і заховалася за прочиненими таємними дверцятами.
В імпровізованій лабораторії Амелі з ученицями пускали мильні бульбашки. Спершу розводили у воді мило, а потім встромляли в цю змилену воду соломинки й видували круглі блискучі кульки. Дівчатка заворожено спостерігали, як маленькі бульбашки ставали дедалі більшими, а тоді відривалися від соломинок і летіли кудись угору, лускаючись і розсипаючись дрібними бризками.
Говорили японською, стишено. Ані навіть здалося, ніби між ними є якийсь особливий зв’язок. Катеринки не були такими відстороненими, як на її заняттях, на їхніх мертвих воскових обличчях нарешті з’явились ознаки життя.
Побавившись із бульбашками, діти сіли в тісне коло посеред кімнати. Амелі про щось серйозно заговорила, а дівчатка порозтуляли роти. Далі Амелі показувала на частини тіла: руки, груди, живіт і нижче. Діти мовчали, ніби заціпенівши. Раптом найстарша учениця, Юка, зайшлася сльозами, а за нею ще кілька дівчаток. У Ані стиснуло серце.
Аж тут скрипучий голос просичав їй просто на вухо:
— Що ти тут робиш?
Сестра Аглая боляче вхопила Аню за передпліччя, відтягуючи вбік.
— Сестра Сара просила мене наглянути за Амелі, буцімто ви їй не довіряєте! — якомога гучніше сказала Аня, навмисно грюкаючи потаємними дверима й щосили вдаючи дурненьку.