— Ясно, — діловим тоном перервала її Глорія. — Може спрацювати. Але як щодо японців?
Аня посміхнулася й сіла на краєчок стільця, закидаючи ногу за ногу.
— Ми вип’ємо з ними саке й попросимо дати нам можливість усе виправити. — Вона закліпала довгими віями.
— Попросимо? — повела бровою Глорія, та й інші дівчата недовірливо покосилися на Аню.
— Дуже-дуже попросимо. Але нам доведеться оновити гардероб і перейняти деякі навички в Глорії.
— Які ще навички?
Аня таємниче посміхнулася й звела брову.
— Я зараз не про бокс чи стріляння з револьвера, — склала вона губки бантиком.
Гучний дзвоник лунав коридорами, відбиваючись від стін і проникаючи в аскетичні кімнати-келії.
— За п’ять хвилин збираємося в загальній залі! — суголосно дзвіночку, що калатав у її руці, вигукувала Аня.
Того вечора в сумирному притулку Святої Катерини було особливо тихо, тож дзвінкий звук ножем розтинав спокій.
— Загальний збір! — зайшла й до кухарки Аня, привітно киваючи їй головою.
Сестри милосердя й катеринки насторожено виходили зі своїх криївок і з якимось трагічним мовчанням заходили в залу для урочистостей — єдине місце в усій будівлі, що мало хоч якийсь колір. Тут стіни були вкриті ніжно-блакитною фарбою, а з кафедри звисала розшита бузковими й рожевими квітами запона.
Артеміди запросили учениць сідати на довгі лави, що виструнчилися рядами. Обидві перелякані черниці — сестра Сара й сестра Ніколь — переминалися на порозі, не знаючи, що робити — слухати цих малолітніх виховательок чи брати квиток на перший корабель до Каліфорнії.
— Сьогодні в нас відбулися зміни, — почала говорити Аня, — у тому числі зміни в розкладі. — Вона показала на грифельну дошку. — У нас багато роботи й обмаль часу, але якщо ми хочемо зберегти притулок…
— А ми хочемо зберегти притулок, — утрутилася Глорія.
— …то для початку маємо навчитися не переривати одна одну, — чарівливо всміхнулася Глорії Аня.
Вона обвела поглядом дівчат і повела далі:
— Ми не знаємо, чи в нас вийде. Але хай там як, сьогодні ви вдалися до дуже важливого кроку. Ви не промовчали. І я пишаюся вами. Ми всі пишаємося.
Амелі переклала Аніні слова японською, і на обличчях дівчат уперше за довгий час з’явилася тінь усмішки.
Робота й справді закипіла. Передусім кімнатами, ніби добрі посланці, розлетілися журавлики, зроблені з кольорового паперу. Усі акварелі та вишивки, що роками лежали в скринях і шафах, були розвішані по стінах і розкладені на столах, яскравими плямами порушуючи звичну монотонність. Виявилося, що сестри Сара й Ніколь і самі полюбляли яскраві кольори, приємні запахи ароматних паличок і веселу музику, просто завжди боялися зізнатися в цьому директорці.
— Як рухається вода? — запитала на уроці балету Аня — і, здивована, спостерігала, як тендітна Чо підвела руки, передаючи ними рух хвиль та описуючи в повітрі граційні півкола.
Мірто облишила заняття з анатомії й узялася за написання листів. Підходячи до цього зі звичної їй позиції логічності й структурованості, вона об’єднала дівчат за віковими групами, розробивши для кожної з них окремі анкети англійською та японською.
Глорія привела з міста фотографа. Казали, що він був проїздом із Токіо й мав вирушати далі на південь, але не зміг устояти перед умовляннями панянки. Молодий Юн Сок виявився балакучим корейцем із широкою білозубою посмішкою, кумедний і по-дівочому манірний. Навіть найвідлюдькуватіші катеринки всміхалися на його світлинах.
Амелі взялася за облікові книги, підраховуючи рештки грошей на рахунку місії Святої Катерини та насилу зводячи дебет з кредитом.
Коли на ранок третього по інспекції дня вона знову зайшла до директорського кабінету, то там уже хтось був.
— Огайо51, міс Амелі, — До неї повагом повернувся Акіра Накагата.
Він стояв біля відчиненої шафи, а в руках тримав стос паперів.
— Що ви тут робите?.. — почала вона з обуренням, але затнулася й прикусила язика.
— Сподіваюся, учорашнього дня вам вистачило, щоб привести документи до ладу, — посміхнувся староста.
Амелі не могла розібрати, що ховалося за скельцями його окулярів. Вона дивилася на нього й оцінювала.
— Я був упевнений, що сестра Аглая провертала свої фінансові махінації через притулок, але, продивившись записи, — Накагата показав на облікову книгу, над якою Амелі просиділа півночі, — побачив, що тут і комар носа не підточить.