Незабаром підійшла решта запрошених, порушуючи незручне сум’яття, що виникло з поверненням старости.
Поважні пани, серед яких був поліцмейстер, сіли за стіл, здивовано оглядаючи артемід, що скинули верхній одяг, демонструючи нові ошатні строї.
— Пробачте мою нетактовність, міс, але ви не схожі на місіонерок… — сказав один із них.
Глорія загасила цигарку й легенько подалась уперед, підкреслюючи обрис грудей.
— Десь ми вже таке чули, попри те що були вбрані виключно скромно й статечно, — зиркнула на Накагату американка. — А як ви уявляли місіонерок, панове?
— Принаймні дорослішими, — повів вусом інший. — Здається, ви не старші від двадцяти п’яти?
Дівчата ледь посміхнулися. Макіяж таки додав їм кілька років.
— Це так нетактовно, шановні, питати про вік у жінок, — похитала головою Аня, потроху освоюючись з новою роллю femme fatale52. — Ми почнемо з їжі чи перейдемо одразу до справи?
Вона взяла паличками маринований гриб і відправила його до рота так, щоб не розмазати помаду.
— Кх, — відкашлявся староста, перериваючи ніякову паузу — джентльмени витріщалися на Аню вже надто очевидно. — Може, саке? Принесіть нам рисової настоянки.
Офіціанти заметушилися, і на столі незабаром стояли три токурі53 підігрітого саке. За смаком напій нагадав Ані легку горілку з м’яким рисовим присмаком.
— Чув, ви взяли на себе обов’язки керівництва? — випивши чарку, сказав поліцмейстер.
— Це називається самоврядування. Ще древні греки вигадали слово «демократія», яким назвали владу народу, коли кожен член громади має право на голос.
— Але без паровоза потяг не зрушить з місця. А два паровози тягнутимуть його в різні боки.
— Ми почекаємо, доки нам випишуть новий, як ви кажете, паровоз. Я сподіваюся, сестра Аглая дістане свій заслужений відпочинок в японській в’язниці, пане поліцмейстере? А до того часу ми зробимо все можливе, щоб притулок став не каторгою, а справжнім домом для сиріток.
— То ви реформаторки?
Дівчата посміхнулися.
— Нам хотілося б так думати.
— А чи не вважаєте, що ваше новаторство суперечить традиційному вихованню дітей?
— Уся наша робота ґрунтується на кращих традиціях європейських сиротинців, — відповіла Аня.
— З урахуванням місцевої культури, звичайно, — додала Амелі. — Неможливо дереву рости без коріння.
— Бачите коробки біля входу? — вела далі Аня. — Це живопис і рукоділля — речі, зроблені руками сиріток. Вони полетять до Америки й будуть там розпродані на аукціоні. Ми не хочемо жебрати, панове, ми хочемо навчити дітей заробляти гроші самотужки.
— А ще ми відчинимо двері притулку, дамо можливість дівчатам спілкуватися з їхніми однолітками в місті, відкриємо безплатні курси англійської для місцевих дітей, — доповнила Глорія.
— До того ж ми готуємо танцювальну виставу до Хіна-мацурі54, щоб виступити у вас на фестивалі.
— У вас далекоглядні плани…
— Звісно, у тому разі, якщо ви не закриєте притулок, — чарівливо посміхнулася Аня. — Кампай!55
Час минув непомітно. Наприкінці вечора, коли поважний комітет пообіцяв ретельно розглянути питання закриття притулку, Глорія зникла кудись із фотографом, що вештався тут неподалік, Аня й Мірто повернули коробки в автівку, щоб доправити їх у поштове відділення залізничної станції, а голова крутив у руках облікову книгу, яку простягла йому Амелі.
— Ми знайдемо фінансування, щоб вижити. Просто не зачиняйте двері притулку, — сказала вона, потупивши бездонні карі очі.
— Міс Амелі, може, прогуляємося? Погода чудова, а до світанку ще далеко.
Дівчина подивилася з-під вій, оцінюючи ситуацію, і коротко кивнула.
Вони йшли дорогою в бік притулку, на повні груди вдихаючи запах осені. Місячного світла було достатньо, щоб не збитися з дороги й бачити обриси одне одного. Вони мовчали.
Раптом Накагата зупинився біля розлогого дерева, розвертаючись до Амелі.
— Я вам хочу дещо показати.
Він засунув руку в кишеню приталеного чорного плаща й дістав звідти коробку сірників. Запаливши вогонь, що відбився в скельцях його окулярів, тримаючи сірник в одній руці, другою чоловік легенько потягнув угору манжет білосніжної сорочки. Під ним вимальовувалися татуювання56. Химерні візерунки вкривали шкіру, не лишаючи білих плям.
— Ви знаєте, що це? — одразу опустив манжет голова.
Амелі, нажахана, кивнула.
— Коли я проводив інспекцію в кабінеті сестри Аглаї, я знайшов запис і про вас, Кіку-сан. Ви чули, ким були ваші батьки?
— Знаю лише, що батько теж був… якудза, — стишено сказала дівчина, усе ще позираючи на манжет сорочки Накагати.