— Десять років із половиною! Ціла вічність! Добре, що ти хоча б зрідка нам листи з фотознімками надсилала, а то я б тебе навіть не впізнала… Ми вже готуємо вечірку до твого дня народження. Джонатане! Приїхала Глорія з подругами!
— Ну, не те щоб подругами, — нерозбірливо пробубнявіла Амелі, потискаючи господині руку.
— Почувайтеся як удома! Метью, прийми пальта в дам, — наказала немолодому темношкірому слузі Енн. — Ви, напевно, помираєте від утоми? Мері приготувала чудовий вівчарський пиріг58.
— О, Мері… — Глорія завмерла при вигляді худенької мулатки, на кілька років її старшої, що визирала з кухні. — Як поживаєш, Мері?
Та лише коротко кивнула й відвела очі.
Містер Джонатан Тейлор теж спустився вітати гостей.
— Коли мій любий Фрідріх написав, що до Бостона у справах притулку прибуває Глорія з іншими ученицями, то ми просто не могли дозволити вам зупинитися в готелі! Заходьте, тут достатньо місця, щоб прихистити цілий сиротинець!
Чоловік був невисокого зросту, худорлявий і з лисиною. Певно, у молодості він мав славу красунчика — досі помітні були карбовані риси його відкритого обличчя, на якому чорніли ледь-ледь всіяні просіддю вуса.
— А які у вас справи в нашому місті? — звернулася жінка до Ані.
— У нас… — почала була киянка, але Глорія її перервала.
— Я ж вам писала з Японії, що нас, як кращих учениць курсу, — вона кинула зневажливий погляд на Аню, — рекомендували в сиротинець Святої Катерини, тож тепер нам треба завершити справу й зустрітися з опікунською радою, домовитися про додаткові стипендії для випускниць…
— Ох, я б на вашому місці негайно розіслала листи всій цій опікунській раді й запросила їх на вечірку, яку ми влаштуємо на твою честь…
— Це буде аж така масштабна вечірка? — здивувалася Аня.
— Звичайно! Наша дочка повернулася після десяти років! Руки помили? Усі за стіл! Мері, неси шампанське!
— А може, Мері сяде з нами? — несміло сказала Глорія, але зустрілася з таким гнівним поглядом, що одразу замовкла.
Мері мовчки принесла шампанське й пиріг, уклонилася й зникла на кухні.
— Глоріє, — гаркнула на білявку названа матір. — Як ти їси? Елегантно треба виделку тримати, як-от ця азійська дівчина… Сподіваюся, вона говорить англійською?
— Мене звати Амелі, мем, — злегка нахилила голову та.
— Амелі! Боже, яке чудове ім’я! Джонатане, пам’ятаєш, ми й нашу дочку хотіли назвати Емілі!
Чути було, як у Глорії заскреготіли зуби.
— Який чудовий пиріг! — із перебільшеним задоволенням вигукнула Мірто. — Ваша Мері справді молодчина.
— Я дам тобі рецепт, — малиновими вустами сказала місіс Тейлор. — Готуватимеш своєму чоловікові, як вийдеш заміж.
Амелі та Аня ледь стримали смішок. Глорія, на диво, не сміялася.
— До речі, про заміжжя. Ми вирішили, що тобі час зіграти весілля.
Вівчарський пиріг вилетів у Глорії з рота. Вона так сильно закашлялась, що Мірто навіть довелося поплескати її по спині.
— Ми знаємо, що це несподівано, правда ж, Джонатане? Але, повір, підшукали для тебе ідеальну партію. Він небагатий, зате дворянського роду. Ну, а ми вже дамо раду твоєму приданому, без копійки точно не залишимо. Еге ж, Джонатане?
— Може, не треба було про це говорити в перші ж півгодини? — обережно запитав чоловік.
— Нехай одразу налаштовує себе на скромне та гідне життя. Одруження — це обов’язок кожної з нас. Чи не так, дівчата?
Артеміди активно закивали головами, виказуючи цілковиту згоду зі словами місіс Тейлор. Амелі навіть додала:
— Думаю, заміжжя піде Глорії на користь. Знаєте, у неї великі проблеми з терпінням. Вишивати взагалі не вміє. Її навіть із притулку через це одного разу мало не витурили…
— Глоріє! — узялася за голову названа матір. — Це правда?
— Моя подруга, — наголосила на останньому слові Глорія, — перебільшує. Розумієш, Енн, у Японії, звідки вона родом, вишивання є найбільшою жіночою чеснотою. От Амелі й судить по собі…
Азіятка хотіла була відповісти, але містер Тейлор ніби ненароком упустив виделку, що з гучним лязкотом упала під стіл.
— От старий телепень, не втримав, — добродушно посміхнувся він. — А ви давно бачилися з моїм любим Фрідріхом?
Подумки всміхнувшись його підходу до вирішення конфліктів, артеміди перезирнулися.
— Та ще у вересні, — відповіла Мірто. — Може, він просив нам щось передати?
— Справді, Фрідріх залишив вам цього листа. — Містер Тейлор простягнув Глорії конверт.
— Так, цікаво, що він вам написав? Розрізай, Глоріє! — із захватом вигукнула Енн. — А Мері тим часом подасть нам десерт. Чуєш, Мері?