— Я думаю, це особисте. — Аня вихопила конверт із рук розгубленої Глорії.
Місіс Тейлор отетеріла.
— Що ти маєш на увазі — особисте? Він же адресований вам усім…
— Вибачте, але… мені здається, що там про мене. Розумієте, я… на курсі була найгіршою ученицею. Думаю, що гер Фрідріх не задоволений результатами моєї роботи в Японії… Я не впоралася…
— Серденько, я не думаю, що гер Фрідріх такий суворий, — почала була господиня дому, але Аня притиснула конверт до грудей і вибігла на вулицю.
Там, упевнившись, що за нею не спостерігають, швидко розірвала його й пробігла очима.
Любі артеміди!
Ваша мета — художник Вінченцо Пассареллі.
Ваше завдання — організувати його персональну виставку в Америці.
Про результати доповісти особисто мадемуазель Тамарі телеграмою.
Щиро ваш г. Ф.
Двері рипнули, хтось вийшов із будинку. Аня розірвала записку на маленькі шматки й швиденько набила рота, ковтаючи.
Повернувшись, вона побачила Мері, яка зацікавлено на неї дивилася круглими, широко посадженими очима.
— О, привіт, Мері.
— Добрий день, міс, — привіталась дівчина й спустилася з ґанку, щоб полити квіти на клумбі.
Аня полегшено зітхнула й повернулася в обідню залу.
— На жаль, новини й справді невтішні, — удаючи печаль на обличчі, сказала Аня. — Гер Фрідріх не задоволений, але пообіцяв переглянути мою справу. Де у вас можна прилягти? Щось мені зле…
— Давай я тебе проведу! — підхопилась Глорія.
— Усе було дуже смачно, — підвелася з місця Амелі.
Мірто, що доїдала пудинг, лише зітхнула й відклала ложку.
— Ви неодмінно маєте поділитися зі мною рецептом цього дивовижного десерту! — сказала вона, зникаючи слідом за дівчатами.
— Що там? Що там у листі? — зашепотіли дівчата, збиваючись у тісне коло.
— Там було прізвище. Художника, — затинаючись, почала Аня.
— Покажи!
— Я його з’їла.
— Кого?
— Листа…
— Ідіотка, — стукнула її по лобі Глорія. — Ти хоч текст запам’ятала?
— Та запам’ятала я! «Любі артеміди…»
— А далі?
— Наше завдання влаштувати виставку робіт художника, як його там… італійське таке ім’я…
— Згадуй! — накинулися на неї дівчата, стискаючи кулаки.
— Вінченцо… Вінченцо… Пасателі… чи Панасері? — Аня сповзла з ліжка на підлогу, затуляючи обличчя руками.
— Ти зараз серйозно? — не повірила Амелі.
— Я… у мене був стрес! Я дбала про секретність! Ну, скільки тих художників із іменем Вінченцо є в Бостоні? Упевнена, що це хтось із них…
— Приготуйся! Сьогодні ти помреш! — авторитетно заявила Глорія, заносячи руку для удару.
Двері відчинилися в найпотрібніший момент.
— У вас усе гаразд, дівчатка? — поцікавилася місіс Тейлор, турботливо роззираючись навколо. — Сонечко, запам’ятай, — звернулася вона до Ані, — хай би що погане сталося в житті, це не привід для леді сидіти на підлозі.
Коли вона вийшла, Амелі подала Ані руку, і вони всі розташувалися на великому двоспальному ліжку, переводячи дух.
Кімната, зі смаком обставлена, була вся в ніжно-пастельних тонах. У вазах стояли білі троянди, а на стінах і шафках припадали пилюкою сувеніри з усього світу.
— Звідки це тут? — Мірто покрутила в руках ляльку, одягнену в традиційний грецький костюм.
— Джонатан колись теж був шпигуном. Вони з гером Фрідріхом давні друзі. Саме тому Тейлори мене й удочерили. Від них я здобула свою першу науку, у них дістала нове ім’я.
— Тож він знає про «Артеміду»?
Глорія знизала плечима.
— Усі знають, що існує притулок для обдарованих дівчат «Артеміда», але чого саме там навчають… Ми з батьками ніколи про це не говорили. У жодному моєму листі не було й натяку на шпигунські штучки. Тож не думаю, що ми маємо право розкривати їм наше завдання…
— Бачте! Я правильно вчинила, що врятувала послання! — зраділа Аня.
— Не врятувала, а знищила, — уточнила Амелі, визираючи у вікно.
На тихій вулиці фешенебельного району міста світилися ліхтарі й чинно проїздили екіпажі.
— А що з Мері? — раптом згадала симпатичну темношкіру дівчину Аня. — Ви з нею не ладнали?
— Річ у тім, що ми опинилися в цьому будинку майже водночас, — із якоюсь нечуваною раніше тугою в голосі сказала білявка. — Ми обидві були сирітки з дитячого притулку. Різниця лише в тому, що її зробили служницею, а мене — спадкоємицею.
Зранку пахло булочками з корицею, сливовим джемом, свіжозмеленою кавою й жасмінно-цитрусовими парфумами Енн, що сиділа в кріслі й замріяно дивилася в одну точку, гріючи завжди холодні руки горнятком кави. Містер Тейлор читав ранкову газету. Мері відшкрібала на кухні каструлі, а Метью вичищав коней.