У цей спокійний і розмірений ранок ввірвалися артеміди, гуртом спускаючись із горішніх гостьових кімнат.
— А ця азіятка не позбавлена смаку, — сказала Енн про Амелі, підставляючи Глорії щоку для поцілунку. — Це дуже стильна сукня, дівчино… як тебе там?
— Її звати Амелі, вона сама розробила дизайн і пошила, — закотила очі білявка, плюхаючись у крісло. — І тобі доброго ранку, Енн…
Енн удала, що не помітила її колючої іронії. А може, і справді не помітила, адже літала десь не тут, а далеко у своєму елегантному й витонченому світі. «Це комплекс колишніх слуг, — сказала про своїх названих батьків напередодні Глорія. — Тих, що вибиваються із грязі в князі. Недарма ж вони досі носять це вельми неаристократичне прізвище — Тейлор59».
Амелі розправила комір сливової сукні з рудими відворотами, що зверху походила на чоловічий піджак, а знизу лягала стрункими гофрованими складками.
— Я скопіювала фасон із паризького журналу мод. Тож невелика честь, — сказала вона, по-королівськи граційним жестом наливаючи собі з порцелянового кавника напій, що парував.
Місіс Тейлор аж задивилася.
— Не дочка, а мрія. Байдуже, що азіятка, — зачаровано сказала вона, що аж Амелі стало ніяково. Японка вхопила чашку й поспішила сісти на розкішний диван із червоного оксамиту.
— Щодо моди, — відірвався від газети містер Тейлор. — Енн, ти ж хотіла повести дівчат у магазин готового одягу й підібрати їм щось до вечірки? Я радо виділю гроші для подруг нашої Глорії.
Аня сиділа поруч із господарем будинку та, розмішуючи цукор у каві, мимоволі зазирнула йому через плече.
— А можна… — нерішуче почала вона. — Замість суконь подарувати нам квитки на відкриття цієї виставки, — і показала пальцем на газетну статтю.
— «28 квітня 1913 року в Коплійському мистецькому клубі за адресою: 158, Ньюбері-стрит, Бостон, Массачусетс, відбудеться відкриття Арсенальної виставки60, де будуть представлені близько трьохсот робіт європейських митців-авангардистів…» Не зрозумів?.. — повернув голову на Аню містер Тейлор. — Який інтерес мають виховані молоді леді у варварському авангарді?
— Тепер зрозуміло, чому гер Фрідріх нею не задоволений, — фиркнула місіс Енн, поправляючи високу зачіску, ще вищу, ніж напередодні.
Глорія вихопила в названого батька газету й дочитала:
— «Виставка, що набула розголосу, вже відбулася в Нью-Йорку та Чикаго. Шанувальники сучасного мистецтва побачили понад тисячу робіт постімпресіоністів, кубістів і фовістів. Натомість реакція прихильників традиційного живопису була негативна. Чи ж сприймуть художників-новаторів консервативні бостонці? Що переможе: здоровий глузд чи дикі фантазії Матісса й грубі мазки Сезанна61?» — Вона на мить замовкла, переможно оглядаючи всіх присутніх, а потім випалила: — Та нам просто необхідно відвідати цю виставку!
— Лише через мій труп! — вигукнула Енн, схопившись із крісла й висмикуючи в Глорії газету. — Нема чого робити на таких заходах дівчині з пристойної сім’ї!
Артеміди замовкли. Глорія гнівно дивилася просто у вічі названій матері, та теж відповідала розлюченим поглядом, готова щомиті вибухнути. Здавалося, вони грають у гру, хто кого перегледить.
Вчасно втрутилася Амелі:
— Місіс Тейлор, ви що, всерйоз подумали, що дівчата збираються на цю… е-е-е, дозвольте сказати, виставку? Це в нас такий жарт. Розумієте, гер Фрідріх возив нас на екскурсію в Париж, і ми так надивилися на це сучасне мистецтво, що аж перед очима рябіло від усіх тих кубиків і квадратів.
— Ах, то це ваші жарти, — пом’якшала місіс Тейлор, відсторонюючись від Глорії й сідаючи назад у крісло. Амелі запопадливо передала їй пір’їсте віяло, що лежало на шафці, і місіс Тейлор розмашисто замахала обскубаним і фарбованим у синє страусом.
— Сподіваюся, запрошення на похід у магазин залишається в силі? Ми з подругами дуже хотіли б оновити гардероб до вечірки Глорії. Правда ж, подруги? — Амелі обвела артемід пронизливим поглядом.
— Звичайно, місіс Тейлор. Ми довіряємо вашому смаку, — усміхнулася Мірто, демонструючи маленьку щілинку між передніх зубів.
— Неодмінно, місіс Тейлор, — схилила стрижену голову в поклоні Аня. — Ми вдячні за все, що ви для нас робите…
— Ти маєш бути особливо вдячна, — тицьнула в її бік згорненим віялом Енн, надуваючи щоки.