— Діємо за грецьким планом? Ви говорите з містером, а я замовляю, — лунко розсміялася Глорія, ховаючи в торбинку револьвер.
Аня справді зовсім не розумілася на образотворчому мистецтві. Балет, опера, класична музика на лихий кінець — це вона розуміла, але малювання її ніколи не цікавило. Чи ж могла киянка припустити, що це знання їй знадобиться більше, ніж її вистраждана китайська?
У ресторані було людно, усі до одного столики зайняті розцяцькованими леді та джентльменами, що вели світські розмови та ретельно пережовували біфштекс.
— От скажи мені, люба міс Поллі, якого кольору ця зала? — завертіла головою Глорія, роздивляючись інтер’єр «Троянд та вина».
— Очевидно, що рожевого… — розгублено відповіла та.
— Неправильна відповідь. У цій залі світло-коралові шпалери, кармінові стільці й гранатові килими. А ота «рожева» хустина на шиї нашого містера в білому костюмі насправді має блідо-малиновий колір…
— Вибачте, міс, у нас усе зайнято, — звернувся до дівчат портьє. — На вас чекають?
— Містер Пітерсон чекає на нас. Чи не могли б ви поставити ще кілька стільців? — усміхнулася йому Амелі.
— Але він… із дамою, — знітився портьє.
— Як шкода псувати такий романтичний обід у такому… рожевезному місці! — удавано зітхнула Глорія, і всі четверо, не зговорюючись, попрямували до чоловіка в білому.
Містер Пітерсон засовався на стільці, а його немолода дама сконфужено прикрила щоки руками. Вони були чимось схожі — обоє невисокого зросту, з дрібними рисами обличчя й сивиною у волоссі.
— Пробачте, що так невчасно, містере Пітерсон, але відкриття виставки вже за два дні, тож нам не можна гаяти часу, — перейшла до справи Аня.
— Я не збираюся піддаватися ні на чиї провокації! — фальцетом сказав він. — Якщо ви просто зараз не облишите свої брудні справи, то я покличу поліцію!
— Ш-ш, тихенько, містере, — ніжно поплескала його по плечу Глорія. — Спершу вислухайте нас, а потім уже вдавайтеся до висновків. Уявіть, що пересічні бостонці приходитимуть на виставку й відчайдушно поливатимуть лайном Дюшана та Кандінського64. Знаєте, я теж не велика прихильниця всілякого там футуризму, але для красного слівця можу заспівати оду навіть Пікассо65, який мене страшенно дратує…
— Моя колежанка намагається сказати, — втрутилася Амелі, — що ми знаємося на мистецтві й уміємо викликати в людях довіру. От ви, місіс…
— Міс… — тихенько відповіла маленька жінка.
— От ви, міс, нам довіряєте?
Та лише заховала голову в плечі, учепившись обома руками в шкіряну квадратну сумочку, що лежала в неї на колінах.
— Я вас правильно зрозумів: ви пропонуєте бути такими собі засланцями, буцімто пересічними громадянками, які розмовлятимуть із гостями виставки й формуватимуть громадську думку?
— Ви дуже розумний, містере Пітерсон, — похвалила його Глорія.
— А от ви — ні. Якщо вже вирішили запропонувати таке, то чому зустрілися зі мною тут, серед десятків пар очей, багато з яких безперечно прийде відвідати виставку?
Дівчата замовкли. Про це вони й справді не подумали.
— Припустімо, — нарешті порушив тишу директор Коплійського мистецького клубу, — я зважуся на таке. Не певний, що це врятує виставку, але…
— А навіщо ж ви влаштовуєте цю виставку, якщо самі не вірите в її успіх? — уперше подала голос Мірто.
— Принаймні ми створимо прецедент. Законсервувати мистецтво в класичних канонах реалізму? Оце вже ні! Світ розвивається надто швидко, прогрес не зупинити. Ви ж не відмовитеся від сабвею та трамваїв лише через те, що їх не було сто років тому?
— Але, на відміну від техніки, мистецтво не має практичного застосування.
— Помиляєтесь, — сказав містер Пітерсон, тремтливими руками дістаючи з кишені цигарничку. — Мистецтво формує світогляд.
Мірто вражено осмислювала почуте. Містер Пітерсон закурив і запропонував цигарки дамам. Усі, крім Глорії, відмовилися. Та вишукано піднесла цигарку до губ і видихнула кільце диму.
— Тож припустімо, що ви зважитесь на таке й запросите нас на відкриття… — закрадливо почала вона.
— Що ви за це хочете? Грошей? У мене самого, — гірко посміхнувся Пітерсон, — миші кишеню прогризли. Ми всі — митці, що вірять у майбутнє, — вкладали власні кошти й сили в цю виставку. Боюсь, якщо буде провал, то ми лишимося по шию в боргах…
— Ну добре, я передумала їсти за ваш рахунок, — сказала Глорія, так і не замовивши обід.
— Ми не чекаємо оплати, — пояснила Амелі. — Усе, чого ми хочемо, — це потрапити на відкриття виставки.