Ензо натхненно писав. Запах опію, що не вивітрився з попередньої ночі, стояв у кімнаті, змішуючись із димом від майже догорілих дерев’яних скалок, п’янив і зводив із розуму. Мірто не бачила, що під пензлем молодого художника її правильні риси обличчя розкладаються на квадрати й трикутники в синіх, мов її очі, і білих, мов колір її мережаної білизни, кольорах. Та їй було байдуже. Головне, що маестро дивився на неї цим магнетичним, сповненим екстазу поглядом.
І лише коли перше проміння увірвалося в його завалене мотлохом горище, він зупинився й відклав пензлі.
— Освітлення змінилося, крихітко, — сказав він їй, подаючи атласну сукню й лагідно проводячи тильним боком долоні по щоці. — Ти втомилася за ніч. Іди додому, відпочинь. Продовжимо завтра?
Мірто й справді вже засинала від утоми. Її тіло затерпло від позування, у горлі пересохло, та й у животі вже бурлило. Вона не так уявляла собі завершення цієї ночі. Проте дотик руки — один лиш дотик — компенсував усі години, які вона провела нерухомо, думаючи про любов.
Аня приміряла маленькі блискучі сережки, з барської руки подаровані місіс Тейлор. Дівчина відчувала, що в її житті забагато вечірок, а от часу побути на самоті зовсім не лишалося. Увесь ранок дівчата допомагали матері Глорії прикрасити будинок квітковими гірляндами й витонченими букетами, що підкреслювали розкіш їхнього чималого особняка. Мірто розповідала про свою любовну пригоду, а дівчата переймалися, що не знайшли жодного художника на ймення Вінченцо і, звісно, звинувачували в усьому Аню та її неточну інформацію.
У самої ж Ані з голови не йшли «Блакитні танцівниці». Що ж вона тут робить, виконуючи химерні завдання, вигадані божевільним гером Фрідріхом, якщо могла б поступити в балетну школу в Парижі чи Нью-Йорку й займатися тим, що любила понад усе на світі, — танцювати перед публікою, зачаровувати акробатичними трюками, вражати… Аня зіперлася обома руками на трюмо, вдивляючись у своє відображення. Та кого вона обманює! Хай вона була б найкращою артисткою на всій планеті, але її обличчя… Воно нічим не виразне, простісіньке, особливо якщо порівнювати з прекрасними личками артемід. Та й тіло пласке, мов хлопчаче. Ще й ці білуваті прищики, мов навмисно, висипали на підборідді… Де тут у Глорії пудра?
У двері постукали.
— Міс Поллі, — визирнула з-за дверей мулатка. — Перепрошую, міс Глорія наказала занести цей пакунок у кімнату.
— Звісно, — привітно відгукнулась Аня та враз посерйознішала. — Мері, я знаю, що в тебе сьогодні дуже багато роботи, але подивись на мене. Скажи чесно, я страшна?
Мері несміло причинила двері й поклала на підлогу пакунок. Поли її старомодної спідниці зашаруділи, а в очах майнуло здивування. Зазирнувши у дзеркало через Аніне плече, вона зачаровано сказала:
— Міс, якби я була хоч наполовину така красива, як ви…
Аня повернулася до Мері й засміялася.
— Ну ти й дурненька! Я би з радістю помінялася з тобою тілами. Я зовсім звичайна, а ти… ти схожа на пантеру — величну чорну кішку, яку я бачила в Японії.
Мері зніяковіла. Здається, ніхто ще не говорив їй такого розкішного компліменту. Але відповісти не встигла, бо в кімнату, грюкнувши дверима, увірвалась Глорія.
— Нічого не встигаю з цією ідіотською вечіркою! — роздратовано кинула вона, підлітаючи до дзеркала.
Мері полохливо відступила, задкуючи до дверей.
— Про що ви тут говорили, га? — спинила її Глорія, зиркнула на відображення служниці в дзеркалі й узяла до рук туш. — У моїй кімнаті, певно, кісточки мені ж перемивали?
— Ми просто…
— На тобі світ не зав’язаний. — Аня поплескала колежанку по плечу і з ногами скочила на ліжко. — Скільки людей запрошено на сьогодні?
— Близько півсотні.
— І ти всіх їх знаєш?
— Та я гадки не маю, хто вони, — знизала плечима білявка.
— Глоріє, а як ти думаєш, Мері сьогодні попрацювала на славу? — раптом змінила тему Аня, хитрувато зиркаючи на служницю.
— До чого ти хилиш? — завмерла з коробочкою туші в руках американка.
— Ви з Мері дружили в дитинстві, правильно? То чого б тобі не запросити її на свою вечірку?
Мері заклякла у півкроці від дверей, а Глорія повернула закучерявлену голову на напарницю.
— Вона й так буде на вечірці, хіба ні?
— У фартуху служниці? Твоя мама замовила цілий ресторан офіціантів на цей вечір, тож якби ми знайшли для Мері якусь гарненьку сукеночку…
— Міс Поллі, не варто… — почала була темношкіра дівчина, нажахано кліпаючи очиськами, але Глорія її випередила.