По обіді пішов дощ — справжня злива з громом та блискавкою, — розмиваючи дороги й натякаючи перехожим на те, що краще було б сидіти вдома й пити гарячий шоколад.
— Невже ми так і проведемо в чотирьох стінах останній тиждень мого незаміжнього життя? — Глорія зайшла у вітальню. Її біляві кучері стирчали навсібіч, під очима розпливалися сині півкола.
Мірто змірила її важким поглядом і повернулася назад до своєї книжки. Амелі й Аня перезирнулися, ставлячи чашки на блюдця.
— А що ти пропонуєш?
— Сінематограф! Ви вже ходили в кіно? Ну ж бо, ходімо. Мірто, сьогодні показуватимуть фільм про любов. — Вона підкреслила останнє слово.
— Ідіть без мене. Я краще допоможу Мері готувати вечерю.
— Ми підемо разом, — відказала Глорія. — А от на вечір маю інші плани. Мірто, сподіваюся, надлишок гормонів не позбавив тебе геть усього здорового глузду і ти запам’ятала адресу нашого Вінченцо?
— Що ти збираєшся робити? — налякано запитала грекиня.
— Це секретний план, тс-с! — Білявка, підморгуючи, приклала палець до вуст.
Вона безцеремонно дістала годинник із нагрудної кишені Амелі й командним голосом сказала:
— У вас є рівно чверть години, щоб зібратися в кіно, — сказала Глорія і зникла за дверима, перед тим гукнувши до служниці: — Мері, тебе це теж стосується!
Кіно було про шпигунів і кохання. Грала драматична музика, а на екрані миготіли чорно-білі картинки без слів. Закохані парочки, приїжджі та гуляки, яким нічим було зайнятися серед білого дня, заповнили залу, охаючи на сценах автомобільних перегонів і зітхаючи на кадрах поцілунку.
— Істем! — мало не на всю залу вигукнула Аня. — Це ж Істем, ви впізнаєте?
Акторка з густим макіяжем і стильною стрижкою боб, що була схожа на Аніну, повернулася обличчям до камер, і артеміди здивовано помітили їхню колежанку.
— Не вірю, що вона дісталася Лос-Анджелеса!
— Не вірю, що вона грає шпигунку!
Натренованим, відточеним рухом Істем дістала кольт і, перелетівши через машину, випалила весь заряд просто в глядацьку залу, у якій дами замружили від страху очі та позатуляли вуха, а джентльмени вражено витріщалися на фатальну жінку.
Ані не сиділося на стільці. Вона насилу дочекалася титрів, щоб подивитися список ролей. «Вікторія Кервуд» — записала олівцем на звороті свого квитка і сховала в кишеню.
Після дощу стало холодно й мрячно. Усе оповив туман, із яким даремно боролися електричні ліхтарі Даунтауна. Але із центральних кварталів, що скидалися на розкішні кам’яні лабіринти, Ензо рухався в район доків, до нашвидкуруч зведених будинків із червоної цегли, де місцями ще горіли тьмяні гасові лампи, майже не освітлюючи морок. Він ішов швидко, кутаючись у високий комір піджака. Та навіть у темряві його високу й незграбну постать важко було загубити, особливо для того, хто йде назирці.
Штани й жакет, потайки позичені у велетня Метью, були на Глорію завеликі. Довелося підібрати штанини й закасати рукава. Сірий картатий картуз приховував обличчя й пишну шевелюру, заплетену в тугу косу. Білява бостонка з радістю заховала б і свої думки, що мурашками роїлися в голові, плутаючись і збиваючись у купу. Якщо Ензо з Мірто й справді закохані, то треба відступити. Відмовити мамі, не отримавши жодної копійки приданого, і шукати інший спосіб, як улаштувати виставку молодого художника Вінченцо Пассареллі. Якщо Ензо з Мірто й справді закохані…
Ось уже й порт із його вічно п’яними моряками й дешевими повіями, що раз у раз зачіпали Глорію, пропонуючи безсонну ніч. Зачіпали вони й Ензо, проте юнак лише відмахувався й пробирався далі, у такі райони, куди маркізи зазвичай не заходять.
Якщо бруд має запах, то тут пахло саме так: брудом, нечистотами, гниллю. Вступаючи в чергову калюжу, Глорія вже уявляла, з яким ароматом повернеться в дім, що пахне корицею та жасмином. І обличчя бідного Метью, який знайде свої замизкані штани наступного ранку.
Двоє підійшли до Глорії, упівголоса просячи «прикурити». Не зводячи очей з Ензо, вона ударила одного коліном у пах, а другого зацідила ліктем по писку, швидко зникаючи в темному провулку й сподіваючись, що не привернула до себе зайвої уваги.
Нарешті біля нічим не примітних дверей у підвал Ензо зупинився. Постукавши, він зайшов усередину та зник з очей. Недовго думаючи, Глорія теж постукала.
— Хто там? — запитав голос.
— Я маю гроші та шукаю розваг, — якомога грубішим голосом відповіла білявка.
Двері прочинилися. На порозі стала дівчина в корсеті й білих панталонах, намазана дешевою помадою й густими рум’янами. Однак, придивившись, Глорія збагнула, що до чого. То була не дівчина, а юнак, трохи молодший за неї.