Не чекаючи запрошення, Глорія ввійшла всередину. Грамофон крутив платівку з якоюсь негритянською музикою. У тьмяному світлі дівчина розгледіла невелику вітальню з обшарпаними шпалерами й диванами та вузький коридор, що вів усередину будинку. У тій вітальні були самі хлопчики, одягнені в дівоче, і чоловіки різних мастей і статусів. Був серед них і художник, що тримав за руку рудого ірландця в сукні й щось гаряче йому шепотів. Рудань із силою відштовхнув його, роздратовано кривлячи напомаджені губи.
— За час треба платити! А байкам твоїм я більше не вірю, — почула Глорія, прислуховуючись до розмови. — Тут я принаймні не помру з голоду.
Молодий ірландець раптом розвернувся й попрямував до Глорії. Він узяв її за зап’ясток, відтягуючи в коридор.
— Ходімо, соколику, допоможу тобі освоїться! Бачу, ти ніяковієш. Уперше в нас? Для початку замов нам пива.
— Я не п’ю, — вихопилося в Глорії, що пішла слідом за юнаком, ховаючи обличчя від Ензо.
— Ну, тоді лимонаду? Ще я люблю апельсини. Побалуєш свою дівчинку? — легенько штовхнув її на ліжко однієї з малесеньких кімнат юнак у сукні.
Стіни тут були з тонкими фанерними перегородками, з-поза яких долинали чиїсь гучні стогнання.
— Не так, — зупинила його Глорія. — Я хочу, щоб до нас приєднався той високий чоловік, із яким ти розмовляла, дівчинко моя, — із натиском сказала вона. — Я заплачу за двох.
— Ти хоч гроші маєш? Бо з вигляду й не скажеш. — Ірландець скептично на неї зиркнув.
— Плачу наперед. — Глорія кинула на ліжко кілька банкнот. — Іди й приведи його. Зможеш умовити?
Посмішка поповзла його обличчям.
— Та якось уже впораюсь.
За хвилину у дверях уже стояв Ензо, досі кутаючись у комір.
Глорія швидко підвелася й зачинила двері на засув. Після того вона скинула картуз, відкриваючи обличчя. Ензо ошелешено втупився в неї, ніби побачив привид.
Але тікати було нікуди — Глорія загородила відступ. Та й сенсу було тікати? Хіба що від сорому.
— Що відбувається? — заполошився ірландець.
— А це нехай наш шановний маркіз пояснить. І тобі, і мені, а заодно і Мірто.
— Мірто? — Ензо, що був перетворився на соляний стовп, тепер здивовано дивився на Глорію. — Ти її знаєш? А до чого тут вона?..
— Як до чого? Дві ночі поспіль ти запрошуєш її до себе додому, захоплюєшся нею, даєш надію…
— Ах ти ж! — вишкірився на Ензо ірландець, ладний учепитися маркізові в горло, але Глорія поклала руку на його плече, стримуючи.
— Даю надію? — засміявся маркіз. — Я естет, міс. Я люблю все прекрасне та сповнене сенсу. Такою мені видалася міс Мірто. Вона — моя натурниця. Можливо, навіть більше… моя подруга. Але, завіряю вас, Глоріє… і тебе, Енґусе… я не мав щодо неї жодного іншого плану!
Глорія спохмурніла, замислюючись.
— А як щодо Енґуса?
— Щодо Енґуса…
— Чому ти перед нею виправдовуєшся? — раптом вигукнув ірландець. — Хто вона взагалі така?!
— Я його наречена. І можливо, — перейшла на таємничий шепіт Глорія, — я твоя перепустка з цього місця, Енґусе.
Ззирнувшись, юнаки помовчали.
— Я люблю його, — коротко відповів Ензо. — Оженившись із тобою, я отримав би грубі гроші й прикриття. Я забрав би Енґуса до себе слугою, щоб він нарешті залишив цей щурячий підвал… — Хлопець тяжко зітхнув. — Тепер ти знаєш усе.
Ензо дивився на Глорію глибокими мутними очима. Вона теж його оцінювала.
— Коли мама сказала, що заможна сім’я заради титулу хоче видати за мене свою дочку, яка вчиться в австрійській школі для дівчаток, я подумав, що ти якесь страшко чи зовсім відлюдько. Я думав, ти згодна будеш на будь-який варіант, щоб здобути цей чортів титул і вагу в суспільстві. Бачиш, моя сім’я збанкрутувала. Окрім того, втікаючи від вендети72, у якій вбили мого батька, ми з мамою мусили залишити Рим і приїхати до тітки в Бостон. Без копійки за душею. Лише з титулом. Із цим нікчемним титулом…
Перевівши дух, Ензо підійшов до вікна. Знову пішов дощ.
— Я не знаю, чому така, як ти, погодилася на весілля зі мною. Упевнений, що тепер ти зміниш свою думку, але, благаю, не кажи нічого моїй матері про…
— Я вийду за тебе, як і обіцяла, — сказала Глорія, потираючи змерзлі руки.
— Чому? — стрімко розвернувся юнак.
— По-перше, у іншому разі я не отримаю спадку. По-друге… я справді маю інтерес до сучасного мистецтва. Наш план, шановні, такий. За тиждень ми граємо весілля і ти, згідно зі шлюбним контрактом, отримуєш чималий капітал. Відтак ми влаштовуємо грандіозну виставку робіт Вінченцо Пассареллі. А потім… потім я безслідно зникаю із твого життя, а ти, відповідно, з мого.