— Я все одно не розумію… — похитав головою італієць. — А в чому пастка?
— Може, я просто захотіла зробити широкий безкорисливий жест? Сприймай це як благодійність. І пам’ятай, що я казала про опій… навіть зараз відчуваю його запах на твоєму одязі.
Глорія насунула картуз і вийшла, не попрощавшись.
Ензо понюхав піджак і знизав плечима.
— Та хто вона, в біса, така?
— Янгол? — промимрив Енґус, по-діловому перелічуючи залишені Глорією гроші.
Коли наречена в обшитій бісером білій сукні й струменистій фаті спускалась униз, артеміди сиділи у вітальні, допиваючи каву з коньяком.
— Навіть якби я була геєм, усе одно не встояла б перед тобою! — із захватом сказала Аня.
Мірто позаду неї легенько закашлялась, удаючи, що похлинулася кавою.
— Вибач, ляпнула не подумавши… — знітилася киянка, швидко змінюючи тему. — Дівчата, я тут написала лист для Істем…
— Що ж ти їй написала?
— Нічого компрометуючого. Написала, що ми бачили фільм за її участю, що Глорія виходить заміж і що теж долучаємося до розвитку американського мистецтва. Ну, і так, дрібниці… — замовкла Аня. — Може, і ви хочете щось додати?
— Спитай у неї про любов. — Мірто налила собі коньяку. — Вона старша за нас, досвідченіша, грає у фільмах про кохання. Може, Істем накреслить мені ідеальну формулу любові?
Аня кивнула. Вона взяла перо й дописала ще кілька рядків «після сказаного»73. У неї самої було стільки запитань, що вона ладна була знову довіритися картам Таро та інтуїції своєї давньої подруги.
Весілля призначили в англіканській капличці на краю міста. Шпиляста, із псевдоготичною розеткою, вона тонула в зелені парку, огородженого охайними штахетами вибіленого паркана.
За наполяганням Глорії гостей багато не запрошували, зібралися лише найближчі, але й тих набралося людей двадцять. Усе було так гарно, що Ані на очі аж наверталися сльози.
Грав орган, солодко пахли троянди в пишних букетах, а сухенький священик виголошував урочисту промову, тримаючи за руки молодят, коли до церкви зайшов Метью. Важкими кроками він ступав між рядами, погано стримуючи хвилювання. Його обличчя розпашіло, волосся було розтріпане. Наблизившись до містера Тейлора, слуга прошепотів щось на вухо. Амелі стояла позаду й прислухалася. Те, що вона почула, їй не сподобалося. Батько Глорії стрепенувся, але японка поклала руку йому на плече й тихенько сказала:
— Ми самі.
Артемід не треба було припрошувати — перезирнувшись, вони одна за одною вийшли із церкви. Навіть Глорія, стоячи під вінцем, здригнулася в пориві слідувати надвір за колежанками, але вчасно зупинилася. Весілля мало тривати, хоча б заради тих двох матерів, що замилувано дивилися на молоду пару, не помічаючи більше нічого.
— Що сталося? — поспішила запитати Аня надворі.
Метью з підозрою зиркнув на дівчат, але таки сказав:
— Портова банда йде сюди, щоб зірвати весілля. Вони хочуть сказати, що пан маркіз, кхе… — Чоловік закашлявся, і навіть на його чорних щоках проступив присоромлений рум’янець.
— Скільки їх?
— Близько десяти.
— І що ми маємо? — Амелі роззирнулася навколо в пошуках підручної зброї.
— У мене є пістолет, — витягнув із піхов свій кольт Метью.
— Чудово, — миттєво оцінила його Амелі, зважуючи на долоні й повертаючи власнику. — Сподіваюся, ви вмієте ним користуватися?
— Сюди! — Аня покликала до підсобної хатинки священика. — Схоже, святий отець у захваті від культури місцевого населення.
За опущеними шторами можна було розгледіти стіну, на якій висів лук із сагайдаком стріл.
— Оце так зброя… З-поміж нас із нього стріляти ніхто пристойно не вміє…
— А пристойно й не треба, — блиснула очима Мірто. — Аню, зможеш залізти на верхівку церкви?
— Цілком, — зважила на розлогу липу під стіною каплички Аня. — Ти хочеш, щоб я стріляла з лука?
Замість відповіді Мірто зняла свій підкований чобіток і з розмаху вдарила ним у вікно. Скло розлетілося, а через утворений отвір можна було відчинити ляду.
— Лізь нагору, я тобі все подам. Тут має бути лампова олія, сірники та якесь ганчір’я…
— Що ви задумали, міс? — ошелешено дивився на дівчину Метью.
— Насилатиму кару Господню, — діловито відповіла та.
Коли банда підійшла до церковних воріт, їх зустріли Амелі та Метью. Вони стояли неозброєні, руки в боки, ніби господарі, що готові налаяти гостей, які забарилися.