— Пусте, — посміхнулася у відповідь Мірто. — Ти дав мені більше, ніж забрав.
Вона поцілувала Ензо в щоку й пішла танцювати з веселими кубинцями. Ніколи ще грекині не було так щемко й так солодко водночас. Ніколи раніше вона не почувалася такою дорослою, проживаючи, смакуючи, відчуваючи на дотик кожну мить свого життя.
Гудок пароплава ніби нагадував про те, що місію завершено. Кілька днів тому з притулку прислали телеграму із самим лише ім’ям: «Марта Перебий-Шовковська», і Аня одразу згадала прізвище свого київського домовласника та його тиху порядну дружину. Без зволікання артеміди придбали квитки на перший же корабель до Європи, спакували валізи й зробили останні приготування перед від’їздом.
Сонце вже гріло зовсім по-літньому. Ховаючись під модними парасольками, артеміди чекали своєї черги, щоб зійти на трап. Ензо й Енґус махали їм з берега. Вони допомогли з візником і багажем — цього разу запаси суконь збагатилися, не залишати ж їх до наступного приїзду!
Дівчата гиготіли, обговорюючи то білого персидського кота на руках такої ж білої широколицьої пані з перепаленим волоссям, то кумедні вуса матроса, що стирчали догори. Амелі й Мірто пов’язали хустинки з червоно-білими смужками, які придбали в портових торгашів на згадку про Америку, а Аня відмахувалася від мошок крислатим капелюхом, які носять хіба що на Дикому Заході.
— Тобі личить, тепер завжди його носи! — приміряючи капелюха на Аню, засміялися артеміди.
Лише Глорія не сміялась. Вона відчутно нервувалася, час від часу озираючись.
Зненацька почувся знайомий високий голос:
— Глоріє, невже ти знову залишаєш нас?!
Розриваючи натовп, кинулася навперейми місіс Тейлор. За нею слідував містер Тейлор, як завжди флегматичний, схожий на собаку породи басет.
— Хоч би слово нам сказала, а то ми про все дізналися від Мері.
— Проговорилася, поганка, — крізь зуби процідила Глорія, у глибині душі радіючи приїзду названих батьків.
Пароплав знову загудів.
— Мені час їхати! Напишу вам, як зустрінуся з гером Фрідріхом…
— Коли ти повернешся?
Глорія лише знизала плечима, збираючись піднятися на трап слідом за колежанками, але місіс Тейлор її затримала, зненацька обіймаючи.
— Ми любимо тебе, дочко, — сказала вона, цілуючи в щоку.
— Бережи себе, — і собі поцілував Глорію батько. Дівчині здалося, чи він справді їй підморгнув?
Вона відступила на крок і потупила очі.
— Прошу вас не гніватися… Половину свого приданого я віддала Вінченцо. Кілька днів тому ми допомогли йому влаштувати художню виставку…
— Глоріє! — побагровіла місіс Тейлор. — Ти ж обіцяла віднадити його від цього!
— Другу половину я оформила на Мері. Тому, можливо, вона незабаром залишить вас. Вона мріє навчатися в коледжі…
— Глоріє Анджеліно Тейлор-Пассареллі, ти переходиш усі межі!
— Облиш її, — обійняв дружину Джонатан, заспокоюючи. — Ми виростили таку чуйну дочку! Маємо пишатися собою…
Його слова загубилися десь у криках моряків і шумі прибою.
Глорія сходила на борт і надсилала повітряні поцілунки.
— Ти що, справді віддала все своє придане? — недовірливо зиркнула на неї Мірто.
— А навіщо мені стільки грошей? Ви знаєте, агентки ду-у-уже добре заробляють!
— Ти наївно думаєш, що незабаром станеш агенткою? — саркастично запитала Амелі.
— Мисли логічно, Лі: у нас попереду останнє практичне завдання. А потім екзамен і — вуаля! Справжнє шпигунське життя! Розкіш, чоловіки, гонорари!
— Глоріє, тебе хіба могила виправить! — скривила губи в посмішці японка.
— До речі, про могилу, — ні сіло ні впало сказала Аня. — Є таке китайське прислів’я: «Прокинься із мертвих і повернись до життя»…
— Дивне якесь.
— Вам не здається, що це про нас? На грецькому острові ми прокинулися самі, на японському — пробудили від сну двадцять п’ять маленьких дівчаток, двох черниць і навіть одного японця. — Аня зиркнула на Амелі.
— І одного корейця, — підморгнула Глорія.
— А тут ми буквально порізали на клаптики такий унормований світ цієї педантичної й зашореної громади…
— Поль, ти романтик! Хто б міг подумати! Вірші б тобі писати… Дивно, що ти єдина з нас, хто досі не закохувалася. Чи ти так майстерно це приховуєш?
— Краще писатиму кіносценарії, — задерла кирпатий ніс дівчинка.
— Вона не відповіла на запитання! — кинулася до неї Мірто. — Так не чесно, що ти знаєш про нас усе, а ми про тебе досі нічого не знаємо! Пропоную лоскотати, доки не зізнається!
— Ура, тортури! — радісно вигукнула Глорія, теж кидаючись лоскотати Аню.