У конверті ви знайдете фотознімки й детальні описи кожної з п’яти зниклих дівчат. Ви маєте зробити все можливе, щоб відомості про них не набули розголосу, а самі дівиці, живі та здорові, повернулися додому.
Кошти на виконання місії та додаткову інформацію ви можете отримати у фрау Марти, вона моя довірена особа. У жодному разі не компрометуйте її!
І останнє: мені вдалося включити Мірто в жіночу фехтувальну команду з Варшави, тож скористайтеся цим шансом. І одразу відповідаю на запитання Поль, яке, безперечно, постане: ні, не можна зарахувати тебе до гімнастичної збірної; так, я ціную твої здібності; і так, я чекаю від вас усіх успішно виконаної місії.
Щиро ваш г. Ф.
P. S. Не забудьте спалити після прочитання. Але не їжте.
— А про це він звідки знає?! — тупнула ногою Аня.
— Ми не казали, — ззирнулися між собою артеміди.
— Гер Фрідріх повсюди має очі й вуха. Не певна, що він так просто поїде з міста, лишаючи нас напризволяще, — задумливо сказала Амелі. — Що думаєте?
— Думаю, що Мірто час розпочати тренування, — у тон колежанці відповіла Глорія. — А я спробую більше дізнатися про борделі цього міста.
— Ти що надумала? Невже…
— Мені здається, це моє амплуа! — чарівливо змахнула віями Глорія. — А як щодо Поль та Амелі?
— Мене призначили головою операції, тож я маю бути тут, на базі.
— Що ж, я придумала тобі легенду ще вчора. Будеш буйною дочкою японського посла в Парижі, що подорожує інкогніто.
— Чого б це їй подорожувати? — гмикнула Амелі.
— Любов? — примружила одне око Мірто.
— До кого? До того невдахи? — Азіятка підійшла до вікна, показуючи на Олексу, що возився біля автівки. — Не повірять.
— А як щодо… — нарешті подала голос Аня, — молодого перекладача, який супроводжує пані Марію Копач?
— На себе натякаєш, чи як? — змірила її поглядом Глорія. — Ти хоч польську знаєш?
— Та вже краще, ніж Мірто. У мене половина уроків польською була, — гмикнула Аня. — До того ж, припустімо, що Марію Копач виховувала матір-парижанка, тому французька мова їй рідніша за польську…
— Так, це може спрацювати, — кивнула Мірто, намагаючись структурувати все сказане на аркуші паперу.
— Але якщо я зі своїм любасиком Полем зупинилася в цьому особняку, то ви, дорогенькі, пошукайте собі місце деінде, — заявила Амелі, кидаючи на стіл пачку рублів, залишених гером Фрідріхом.
— Мені потрібен фешенебельний готель, — відібрала половину собі Глорія, випинаючи груди. — Я ж не якась там попідтинна повія, а елітна куртизанка.
— Тобі в «Гранд-отель», на Хрещатик, 22. Під його дверима якраз полюбляють збиратися такі-от куртизанки, — озвалася Аня. — А щодо Мірто… З’ясуємо, де зупинилися інші учасники олімпіади. Думаю, їй варто бути в центрі подій і якнайскоріше здобути довіру. Перше, на що маємо звернути увагу, — це чутки, які ширяться за склянкою віскі.
— Допомога жандармерії нам би теж не завадила, — зазначила Амелі, а Аня зашарілася.
Десь у церкві забили у дзвони, ніби вторуючи калатанню серця. Артеміди замовкли, перезираючись.
— Страшно вам, панночки? — Глорія простягнула стрункі ноги на журнальний столик.
У вітальню залетіла товста муха й задзижчала, гучно й сердито.
— Операцію під кодовою назвою «Київська олімпіада, або Місію провалити заборонено» оголошую відкритою, — командирським голосом сказала Амелі.
— Що ж, колеги. — Глорія високо піднесла чашку з чаєм. — До дна!
Бруківкою вгору рухалися брички, цокали жіночі підбори, з-за зачинених дверей Гіппо-паласу, розкішного цирку Крутікова, долинало іржання коней. Елегантна й струнка панночка в легкій білій блузці та синій спідниці до колін, з-під якої виднілися чорні панчохи, заплатила візнику й рушила до воріт у спортивно-розважальний манеж, який міська влада виділила для змагань із фехтування. Юнак у темному костюмі й крислатому капелюсі вийшов за нею слідом, тримаючи в руках спортивну рапіру.
— Аж не віриться, що їх теж допустили, — скривився атлетично складений чоловік, що стояв на воротах і скручував самокрутку. Він говорив українською з ледь уловимою полтавською вимовою.
— Їх? — підійшла до нього впритул Мірто. — Кого ви маєте на увазі, пане?