Мірто сказала це поганенькою польською. Поль кинулася перекладати, але чоловік лиш відмахнувся.
— Пшечка. Із ваших і в чоловічу збірну лише троє потрапило. А з баб ти взагалі єдина. Он, іди до своїх! — кинув він, показуючи на гурт із трьох чоловіків, що саме розминали шию перед тренуванням.
Поль знов узялася перекладати — для «годиться», — але Мірто лише скинула голову та пройшла повз курця-атлета. Приклавши руку до капелюха, Аня-Поль посміхнулась і побігла за нею.
— До кого йдемо знайомитися першими, — шепнула вона, — до хлопців чи до дівчат?
Зграйка фехтувальниць у таких самих коротких спідницях розтягувалася осторонь.
— Здались мені ті дівчата. Працюємо за схемою «моя мама парижанка».
— Bonjour, Messieurs!78 — підійшла до польської команди Мірто, починаючи розмову французькою. — Ми з вами ще не знайомі. Кажуть, ви теж представляєте Варшаву на змаганнях?
— А пані що, не говорить польською? — насмішкувато сказав один зі спортсменів, розправляючи плечі.
— Я півжиття прожила з мамою в Парижі. Лиш віднедавна переїхала до Польщі, не осуджуйте, панове. Моя французька куди краща за польську…
— Ця нова мода… — драматично сказав інший юнак, перериваючи дівчину та підчіплюючи рапірою край її спідниці. — І хто лише дозволив бабам брати участь в олімпіаді?..
Мірто навіть не здригнулася.
— Поль, скажи їм, що за таке можна й на дуель викликати, — карбуючи кожне слово, мовила вона.
Хлопці засміялись, але атлетка вихопила в Ані рапіру й зробила заохочувальний жест.
— Може, не варто? — пошепки запитала Аня. Її голос звучав стурбовано. — Ти не настільки добре фехтуєш, щоб не осоромитися на першій же зустрічі…
Але Мірто не зважала. Вона вже увійшла в роль.
— Захищайтесь, пане.
Її кривдник, кривлячи губи, теж наготував рапіру. У нього був плаский ніс і напомаджені чорні вуса, якими він ворушив, мов комар. Почувся брязкіт металу, і за кілька хвилин Мірто вже лежала в пилюці з приставленою до горла рапірою. Чималий гурт, що зібрався повитріщатися на те кумедне дійство, зааплодував.
— Дивись, твоя пані впала, — кинув перекладачеві вусань. — Не кинешся підіймати?
— Вона спортсменка, сама вміє підніматися, — відрізала перевдягнена дівчина, поправляючи крислатий капелюх і гнівно зиркаючи на Мірто.
Невідомо, як би та втікала від такої ганьби, якби на іншому краю майданчика хтось не заволав від болю.
— Лікаря! Терміново!
— Він ще не прийшов! — закричали у відповідь.
Мірто вже була на ногах. Вона миттєво зреагувала на ситуацію. Той плечистий здоровань із самокруткою, що так зневажливо зустрів її на вході, зараз лежав на арені, обхопивши ступню.
— Що сталося? Вивих?
Від болю атлет не міг відповідати, лише тихенько скавучав.
— Здається, він ударився пальцем об цеглину, — пояснив доглядач манежу, виправдовуючись. — Будівельники так поспішали, що лишили купу сміття, обіцяли сьогодні прибрати…
Мірто сіла навпочіпки біля пораненого, відсторонила його руки й упевненим рухом зняла черевик. Під ним було повно крові. Стягнувши шкарпетку, дівчина оголила його пальці, демонструючи всім зацікавленим підірваний ніготь великого пальця.
Здоровенні чоловіки, підкачані атлети, мужні олімпійці скривилися від тої картини, а хтось навіть знепритомнів.
Аня вже дістала зі своєї шкіряної сумки аптечку: нашатир для непритомного, запакований стерильний бинт і спиртовий розчин. Мірто одним рухом залила рану спиртом, а іншим стрімко смикнула за ніготь.
Чоловік заволав від болю, але грекиня лише злегка поплескала його по нозі.
— Годі, годі, mon ami79, більше не болітиме.
Вона вже почала замотувати палець, як прибіг змилений лікар.
— Та що ти таке робиш? Хто тобі дав право?! — почав гонорувати він, оглядаючи рану.
— Я закінчила медичні курси, мсьє, тож не смійте підвищувати на мене голос, — рівним тоном відповіла Мірто.
— А де вас носило? — зло кинув йому поранений атлет. — Ця дівчина має золоті руки.
— Якби ще й фехтувала так добре, як мотає бинти, то наша збірна могла б сподіватися на золото, — буркнув вусань. Буркнув незлостиво, жартома. Мірто підвела на нього голову й усміхнулася — без тіні образи чи кокетства.
«Молодець, — подумала Аня, ховаючи пляшечку спирту назад в аптечку та вдоволено поглядаючи на героїню дня. — І хоч актриса з неї така ж нікудишня, як і фехтувальниця, вона тут на своєму місці».
— А чи знаєте ви, що в цьому готелі живе нечиста сила? Подушки та ковдри піднімає. Меблі місцями пересуває. Чотири роки тому такого галасу наробила, що ой… — говорила їй жіночка в шалі, яку лихоманило навіть цього серпневого дня, доки вони стояли в черзі на реєстрацію.