— Здуріла, чи як? — трусонула Аню за плечі Мірто, коли вони достатньо віддалилися від гурту.
Але Аня лише приклала палець до губ.
— Не тут, — ледь чутно прошепотіла вона й, заплющивши очі, притулилася до стіни.
На міській ратуші пробило північ, коли всі четверо сиділи за столиком готелю «Континенталь», розпиваючи пляшку легкого виноградного вина. Вирішивши не критися, артеміди обрали для зустрічі один із найдорожчих ресторанів міста. Недарма ж навчали: хочеш, щоб тебе не запідозрили, — будь у центрі уваги.
Мірто прийшла пізніше за всіх, ледь устигнувши до півночі. Від неї несло коньяком і тютюновим димом.
— Як побачення з атлетами? Здається, тебе прийняли за свою?
— Щоразу пересвідчуюся, що цікавлю чоловіків виключно як товариш. — Язик заплітався, але Мірто трималась прямо. — Треба знову зустрітися з доктором Юнґом і перевірити лібідо…
— Я вже чула, як ти дала собі в кашу наплювати, а потім завоювала довіру бинтом і спиртом, — сміючись, сказала Глорія.
— У вас усе? — посерйознішала Аня, поправляючи краватку й спідлоба зиркаючи на усміхнених дівчат. — Якщо так, то маю сказати дещо важливе.
У двох словах Аня переповіла артемідам підслухану розмову.
— А другий голос? Хто то був? Доглядач?
— Ні, точно не доглядач. Я не знаю того голосу. Після того, як Поль… офіцер Поль пішов, я спробувала зазирнула в кімнату, але двері виявилися зачинені.
— Отже, потрібна інформація може бути у вас на манежі або десь у відділку. — Глорія кивнула в бік поліцейського патруля, що саме зайшов до ресторану. — Думаю, останнє я можу взяти на себе.
І, не чекаючи відповіді, вона підсіла за столик до лисуватого чоловіка похилого віку, дружина якого — кругленька пані з запахом півоній — щойно вийшла до туалетної кімнати.
— Що вам треба? — гнівно запитав чоловік, але Глорія лише зручніше вмостилася в кріслі, простягаючи довгі ноги кудись під стіл.
Вона підперла підборіддя рукою, кліпаючи нафарбованими віями.
— Пане, мені здалося, чи весь вечір ви не зводили очей з мого декольте?
— Ви що собі дозволяєте… — почав був він, але запнувся, відчуваючи оксамитовий черевичок у себе під коліном, потім вище…
— Річ у тім, що ви теж мені сподобалися, — прощебетала дівчина, відпиваючи шампанське з його келиха.
Півонієва пані не змусила довго на себе чекати.
— Хвойдо, що ти робиш біля мого чоловіка?! — заверещала вона, ударяючи Глорію віялом. Та перехопила знаряддя помсти й, розламавши його об коліно, простягнула назад розлюченій жінці, ласкаво при цьому посміхаючись.
— Поліція! — гукнула пані патрульним, що мовчки спостерігали за сценою, намагаючись розібратися в ситуації. — Ця повія сміє липнути до мого чоловіка! Заарештуйте її!
Поліціянти були тут як тут.
— Шановна, дозвольте перевірити ваші документи, — звернувся до Глорії один із патрульних.
— Ой, я їх у номері забула. Принести? — відповіла вона російською без тіні акценту.
— Ви маєте жовтий квиток?
— Що? Я не проститутка! Мені просто сподобався цей громадянин. У наш час уже й любов карається законом?! — Глорія вхопила з найближчого столика тарілку й з розмаху розбила її об підлогу.
Відвідувачі ресторану зашепотіли, відсовуючись подалі від скандальної дівиці, а метрдотель благально вчепився в рукав одного з людей у формі.
— Будь ласка, заберіть її звідси!
— Панно, пройдіть із нами, — узяв її під лікоть один.
Глорія випручалася, кидаючи нищівний погляд на полісмена.
— Сама піду, зрозумів? Торкається він мене, наче якоїсь шалави!
Гордо попрямувавши до виходу, Глорія обернулася й драматично сказала лисуватому панові:
— Сподіваюся, ви розділяєте мої почуття. Настане день, і ми зустрінемося знову!
І вийшла. Гості ресторану зітхнули з полегшенням, а Аня підбігла до метрдотеля.
— У який відділок її забрали?
— Та тут недалеко, угорі на Інститутській.
— Не поспішай, — схопила її за рукав Амелі. — Дамо їй час. Пропоную чекати її в ресторані «Гранд-отелю». Якщо за кілька годин не повернеться, тоді вже підемо витягувати.
Глорія королівською ходою заходила в поліцейський відділок. Її пшеничні кучері вибилися з високої зачіски й тепер спадали хвилями на оголені плечі й розшиту блискучим бісером кремову сукню.
— Буяните, баришня? — прийняв її в кабінеті втомлений черговий офіцер. — Шкода таку красу на ніч у клітку замикати. Ви там від самого запаху знепритомнієте.
— То не замикайте, — зухвало відповіла Глорія, сідаючи на стілець і закидаючи ногу на ногу. — Дасте закурити, капітане?