Та ще й цей вірш від Глорії… Його власний вірш, що його він нікому не показував. Чи ж нікому?..
83 Київське сухе варення — цукати з фруктів.
84 Миколаївська вулиця — нинішня вулиця Архітектора Городецького в Києві.
Розділ п’ятий
Судний день
«Недаремно з усієї країни саме Київ обрано для проведення Першої Всеросійської олімпіади, — писала місцева преса. — Тут діє 196 спортивних організацій, де займаються вісім тисяч людей, а це в рази більше, ніж у будь-якому іншому місті імперії! Кияни не мають сумнівів, що їхні «Орли» та «Руські соколи», яхтсмени, автомобілісти й футболісти завоюють найбільше призів олімпіади».
Але про змагання писали не лише в газетах — про них говорили за чашкою чаю, чаркою горілки, купуючи на Житньому ринку солоні огірки та підмітаючи листя у дворах. П’ять тисяч глядачів зібралися на трибунах: здебільшого на відкритих, ховаючись від нещадного сонця під пастельними парасольками й капелюхами, бо місць на критих трибунах усім не вистачало.
Олімпіада зачиналася з розмахом. Після урочистої ходи почалися видовищні змагання гімнастичних команд, де петербурзькі офіцери виконували трюки на конях, а київські гімнастки в традиційних українських строях демонстрували синхронні вправи з городнім реманентом, балансуючи в химерних позах і зриваючи шквал оплесків.
Амелі стояла посеред трибун сама, не піддаючись загальному святковому настрою. На душі шкребли кішки.
Як і решта жінок, вона була вдягнена в шовкову блузку під горло й просту темно-синю спідницю. На голову наділа скромний солом’яний капелюшок зі стрічкою, а в руках тримала парасольку, щоб хоч якось прикрити екзотичне обличчя і, бува, не загоріти. Спершу артеміда крутилася неподалік пана Пустовойта, але той прийшов із дружиною й був аж надто заклопотаний губернатором та іншими почесними гостям, що з’їхалися з усієї імперії. Тоді вона спробувала пробитися до Мірто, яка разом із іншими учасниками й учасницями змагань стояла в кутку Спортивного поля, але натовп збився надто щільно, тож навіть із її тонкою статурою було не пробратися. Якоїсь миті Амелі навіть здалося, що вона побачила у юрбі гера Фрідріха, та дівчина тряхнула головою й мара зникла.
Треба було щось робити, але доводилося просто чекати. Уже вкотре в основі їхнього плану лежала імпровізація, а Амелі імпровізувати не любила.
Почалися змагання з бігу. Потім метання ядра. Японка впіймала себе на тому, що кусає нігті. Тут, у натовпі, вона почувалася, наче пташка в клітці, що бачить усе навкруг, але розправити крила не може. Вона знову обвела довгим поглядом трибуни, аж раптом зачепилася очима за молодика у світлому костюмі й капелюсі, із перебинтованою правицею. Той теж дивився на неї. Уважно, ніби намагаючись прочитати її думки. Поль Левенко, штабс-капітан жандармерії… Друг ти чи ворог? Амелі завмерла на кілька секунд, оцінюючи, а потім різко відвела погляд.
Змагання закінчувалися, і публіка потроху розходилася. Офіцер Левенко наздогнав її, торкаючись плеча.
— Вам сподобалося дійство? Мадемуазель… Не знаю вашого імені.
— То, може, воно вам і не потрібне? — мов відрізала та.
Амелі вже збиралася була йти до виходу, але Поль озвався до неї знову.
— Хотів запитати, а що п’ють там, звідки ви родом?
Дівчина повернула голову, кидаючи на нього здивований погляд, а штабс-капітан повів далі:
— Жандарми, наприклад, полюбляють пиво з рибою. І сьогодні ввечері, до речі, вони випивають на Миколаївській. Вдалого дня, баришнє! — приклав руку до капелюха штабс-капітан, залишаючи розгублену Амелі стояти посеред спорожнілих трибун.
На деякий час вона заклякла й тупо спостерігала за журналістами, що спершу оточили членів олімпійського комітету, а потім кинулися до спортсменів.
Ну, звичайно! І як вона раніше про це не здогадалася! Спустившись на поле, де збірні позували для фотографів, Амелі підійшла до одного з журналістів, говорячи на вухо, але достатньо голосно, щоб інші почули:
— Кажуть, найкращі фотографії сьогодні можна буде зробити на закритій вечірці… таємній вечірці, де будуть найвпливовіші люди міста, а то й усієї країни…
Репортери нашорошили вуха.