Та розвернулася, елегантною ходою підійшла до Поля й провела затягненим у велюрову рукавичку пальчиком по щоці офіцера, ковзнувши поглядом по його перев’язаній руці.
— Я знала, що ми з вами знову зустрінемось, — улесливо сказала вона, коли Пустовійт відійшов на безпечну віддаль. — Бачите, я одразу зрозуміла, що ви із тих, хто любить дорогі задоволення…
Її палець спустився на шию Поля, легенько її стискаючи. Молодий офіцер аж зайшовся кашлем. Глорія відпустила руку, пронизуючи чоловіка нищівним поглядом.
— Ви мене хибно зрозуміли, — ледь видавав із себе Поль, почервонівши й насилу стримуючись, щоб не зірватися. — Я на вашому боці.
— Боці? — удавано засміялася Глорія дзвінким і розкотистим сміхом. А потім притягнула офіцера за комір, так близько, що він міг відчути її дихання й запитала: — А у мене є бік? Невже мене хвилює щось інакше, ніж швидкі гроші?
Поль навіть не поворухнувся.
— Звідки ти знаєш той вірш? — натомість запитав він, користуючись інтимністю ситуації.
— Який вірш? — удала дурненьку Глорія, відпускаючи його комірець. — Обережно, офіцере. Дуже обережно. Я знаю більше ваших таємниць, ніж ви самі.
Дівчина пішла, узявши до рук тацю з келихами, а Поль закляк на місці. Що він тут робить? Який у нього план? І який план у них? Тепер він уже не сумнівався, що квартет із кафешантану справді на його боці.
— Думаєте, йому можна довіряти? — прискіпливо повела бровою Мірто, відставляючи горнятко кави.
Вони сиділи за столиком на вулиці в одній із центральних кав’ярень, що цього дня, як і інші заклади, працювала до останнього гостя. Олекса нервово совався на табуретці, Амелі обійняла голову руками, аналізуючи ситуацію.
— Зробімо так, — нарешті сказала японка. — Мірто й Олексо, беріть машину та їдьте в поліційний відділок на Інститутській. У такий день вони чекають масових безпорядків, тож чергуватимуть у повній бойовій готовності.
— Навіть кадетів привели, — несміло вставив свої п’ять копійок Олекса.
— Кадетів? А це вже цікаво, — примружилась Амелі. — Тоді змінюємо план. Ми з Олексою — до полісменів, а Мірто — до жандармів.
— Що мені їм сказати?
— Скажи, що маєш повідомлення від штабс-капітана. І назви адресу. Єдине: жандарми мають прибути на місце кількома хвилинами пізніше за нас.
— А ми? — перелякано запитав Олекса.
— А ми поїдемо розважатися з кадетами, — скинула підборіддя Амелі.
Біля поліційного відділку й справді було людно. Тут зібралися й мастисті полісмени з розкішними вусами й великими черевами, і зовсім юні кадети, яких пригнали сюди з військового училища і навіть дали їм кийки у руки.
— Зупинися тут. Мотор не вимикай. За моєю командою підеш до будинку, — віддала наказ Амелі.
Олекса непевно кивнув. Він уперше був настільки залучений до операції. Крім того, йому зовсім не подобалося те, що затіяла Амелі.
— Кажуть, київська поліція не може вловити навіть зайця, — виходячи з автівки сказала Амелі. Голосно сказала. — Бо всі полісмени тут і самі, як зайці! Такі ж боягузи.
Кадети випростали спини. Полісмени, що були старші, навпаки, набундючилися.
— Що ця дівка верзе? До відділку хоче? — буркнув один.
— Та вона п’яна, що з неї взяти, — сказав другий.
— Іди собі, куди йшла. Доки ми тебе в тюрму не посадили. А то буде твій батечко штраф виплачувати…
— Мене? У тюрму? Та це вас усіх треба ув’язнити! За те, що прикриваєте справжніх злочинців. Страшно вам? Страшно, панове офіцери?
Рудий кадетик, той самий, що зачіпався з Амелі в кафешантані, вийшов наперед.
— Та як ти смієш говорити таке про київську поліцію! — Його підлітковий голос саме ламався, тому прозвучав, мов крик якоїсь навіженої птахи.
— Схопити її та заарештувати! За образу поліцейського мундира! — випалив інший.
Але тільки-но вони кинулися до дівчини, як Амелі заскочила в автівку й гукнула Олексі:
— Рушай!
Той стрімко подався вперед, відриваючись від переслідувачів. Кадети, довго не думаючи, із гамором осідлали мотоцикли, що без діла простоювали під відділком. Пролунав свист, хтось віддавав наказ зупинитися, але вишнева автівка й далі рухалася вгору Інститутською.
— Швидше, швидше! — чи то підбадьорювала, чи лякала Олексу артеміда, позираючи назад.
Та втікачі виявилися повільнішими за кадетів. Шість мотоциклеток уже джмелями дзижчали зусібіч, беручи «Мінерву» в кільце.