— Повертай давай! — перекрикуючи шум, заволала Амелі.
— Я не можу, ми вріжемося…
Дівчина вже не слухала. Вона сама схопилася за кермо й круто повернула на Шовковичну, прослизаючи просто перед носом руданя на мотоциклі. Кадет не впорався з керуванням і з тріскотом полетів на бруківку, заіржали переполошені коні, а пізні перехожі кинулися навсібіч. Просто біля вуха Олекси просвистіла куля.
— Пригнися й тисни! — не відступалася Амелі.
Олекса уже давно забув, що можна дихати. Ще дужче натискаючи на газ, він із полегшенням помітив жандармів, що вже чекали на тому кінці вулиці. За жандармами стояла зграйка журналістів із фотокамерами. Водій пригальмував біля потрібного будинку, заплющуючи від страху очі й накриваючи руками голову.
— Сюди не можна! — вигукнув один із охоронців, дістаючи пістолет, але Амелі була прудкіша: вона вибила зброю з рук вартового й відточеними рухами вдарила його в живіт і по потилиці. З іншого боку вже підбігала Мірто.
— Вибачте, але нам справді треба пройти, — сказала вона, беручи на себе другого охоронця.
За мить артеміди вже відчиняли двері маєтку. Амелі показала кадетам язика і, затримавшись на порозі, ніби мишка, що заманює кота в пастку, забігла всередину.
— Готова? Твій вихід, — сказала мадам Леруж, легенько підштовхуючи в спину молоду танцівницю. — Це останній номер вечора, ти вже постарайся як слід.
— Хто тут найголовніший? Хотілося б закінчити танець у нього на колінах, — посміхнулася Аня.
— Он той, — з-за прочинених дверей виднівся статний чоловік у білій жилетці й помаранчевій шийній хустині.
— Отой, зі стриженою сивою бородою? Чудово. А що буде після мого номеру?
— Почнеться аукціон, — хитрувато подивилася на Аню жінка. — Але тобі про це знати не обов’язково… Твій вихід, крихітко! Маєш блискучий вигляд!
Аня й справді сяяла красою. Із одягу на дівчині були тільки непрозорі жовті панчохи, що щільно облягали її м’язисті балетні ноги, коротка спідничка й корсет, до якого ззаду кріпилися розкішні синьо-зелені крила. Обличчя артистки приховувала така сама пір’їста півмаска, що лишала відкритими її звабливі криваво-червоні вуста.
— All work and no play made Jack a dull boy86, — сама до себе проказала Аня нове улюблене прислів’я, почуте нещодавно від Глорії. І вийшла.
Не вийшла — вилетіла. На білих шовкових полотнах, що кріпилися до стелі, екзотична пташка повисла в повітрі, а потім зненацька перевернулася й вигнула гнучку, мов гутаперчеву, спину.
Музиканти заграли матчиш, і пташка, приземлившись, стала вигинатися в такт музиці, проходячи між чоловіками і ніби випадково торкаючись їх вузькими стегнами.
Зірвавши шквал оплесків, таємнича птаха закінчила свій бразильський танок на колінах у поважного пана — того, на якого показала мадам Леруж. Пан зніяковів, але дівчину не скинув. Вона оповила його шию руками й поцілувала в щоку.
— Тепер я зів’ю своє гніздечко тут, — сказала Аня в самісіньке вухо, відчуваючи, як тіло чоловіка здригнулося від її чуттєвого голосу.
Він теж обійняв її за талію, а потім зняв із пальця гранатовий перстень і вклав у її долоню. Демонстративно надіваючи колечко на великий палець, Аня обвела переможним поглядом усіх присутніх. Ураз її серце мало не зупинилося. Просто навпроти неї, біля самого виходу, стояв Поль — його вона могла впізнати навіть із прикритим обличчям — і уважно роздивлявся її.
«Ти не Аня, ти пташка. Ти артистка…» — мов мантру, проказала вона собі. Вдих, видих. Вдих…
— А тепер ми почнемо наш аукціон цноти! — «Матінка» вийшла на середину зали й усміхнулася своєю професійно-осяйною усмішкою. — Лот перший: пухкенька білявка, інститутка з блакитними очима. Ніжна, немов пелюстка весняної вишні, незаймана, мов перший сніг…
— П’ятсот рублів! — звів руку один.
— Так мало за таку красуню? Цнотливість — гарантована! Хто більше?
— Сімсот!
— Тисяча!
— Тисяча раз… тисяча два… Продано! Добродію в червоній краватці, наша економочка проведе вас і одразу розрахує, щоб ви могли насолоджуватися своїм часом. Лот номер два!..
Аня більше не слухала. Треба було негайно щось робити, тож вона зціпила зуби й удалася до самодіяльності: граційно злізла з рук свого покровителя й стала позаду, обіймаючи його за шию. Дуже міцно обіймаючи.
Стрімким рухом Аня висмикнула зі своїх крил перо. Єдине перо із заточеним сталевим наконечником, довгим, мов спиця. Другою ж рукою дівчина зірвала з пана маску.
— Даю слово: один лиш рух — і я вб’ю його! — закричала вона на весь зал.